Категорії Обличчя

Про пишний яр і про сумне провалля

Він – єдиний із усіх неокласиків врятувався від сталінського терору. Ба – більше: потрапив до сонму офіційних радянських поетів.
Хоча не повинен би був. Ну, принаймні, з огляду на походження. Мати в родоводі князів Трубецьких і поміщиків Рильських – уже цього було більш, ніж досить у часи, коли з походженням рахувалися більше, ніж із талантом. А в нього у біографії ще й значилося приватна гімназія Науменка, виховання у родинах Миколи Лисенка й етнографа Олександра Русова, навчання на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, а потім ще й для повного щастя – на історико-філологічному факультеті заснованого за гетьмана Павла Скоропадського Народного університету в Києві. Щоправда, ніде не довчився – не до навчання стало, – але зате знав іноземні мови. Ситуацію аж ніяк не рятували мати – проста селянка.
Із такою біографією швидше було опинитися у радянській тюрмі, ніж серед радянських поетів. Ну, власне, він у ній і опинився: просидів рік у Лук’янівці. А вона – і не таких ламала. Тож у 1932 році, допоки влада витрясає душі з неокласиків Михайла Драй-Хмари, Павла Филиповича й Миколи Зерова, він свою “неокласичну” – продає. Її ціна – збірка “Знак терезів”.
Отримує індульгенцію від влади. Але назавжди втрачає спокій. Над ним усе життя Дамокловим мечем висіла його ж біографія. Охочих посмикати тоненьку волосінь не бракувало.
Він двічі отримав Сталінську премію у галузі мистецтва й літератури.
Перекладав з Міцкевича, Гейне, Гете, Вольтера і Пушкіна.
Написав про троянди і виноград.
Радив заглядати у словник.
Але, кажуть, деякі з поезій так ніколи й не записав. Із пам’яті читав їх рідним. А тоді забрав з собою у могилу.
І кажуть також, що то була патріотична поезія. Про Україну.

Максим Тадейович Рильський сьогодні народився.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *