А тоді виявилося, що вони – не просто сині. А густо сині. Із глибокою синню під деревами, парканами і всіх закутках.

Синіми сутінки стають лише взимку. Морозного тихого вечора. Усього кілька хвилин.
І побачити їх можна лише у вікно з освітленої й затишної кімнати.

Сьогодні я сиділа на кухні за столом.
Тато кидав дрова у грубку.
Дрова потріскували.
А на світ тихо спадали сині – сині сутінки.
Такі пронизливо красиві.