Варене яйце

Вона ще не знала, що тієї весни саджала город востаннє. Але їй уже так нестерпно боліло всередині, що ставала в грядках навколішки.

Вона всю весну носила той біль у собі, а на початку літа здалася на милість лікарів.

Кожна наступна операція тривала довше за попередню і забирала з собою все більшу часточку її тіла.

Він уже зібрав помідори, вибрав цибулю, викопав картоплю, полущив квасолю і засіяв на зиму картоплище житом, а вона все лежала й дивилася, як за вікном лікарняної палати в’ється до неба дим з далеких труб.

Як випав перший сніг, вона перестала їсти. Їй приносили печене й варене, прісне й перчене, домашнє й заморське. Їжа лишалася нечіпаною, а вона марніла й марніла. Коли він садовив її на ліжку, то боявся, що гострі кіски прорвуть їй шкіру.

Як вдарили морози, вона раптом сказала, що, може, з’їла б яйце. Варене. Некруте. Але щоб від їхньої домашньої курки.

Був грудень, сніг, мороз і жодного яйця від жодної їхньої курки. То він пішов і розчистив над озиминою сніг. Щоб було куди щодня носити курей пастися. Як одна з них нарешті знесла яйце, то зварив його некруто і повіз їй.

Вона з’їла заледве половинку. І сказала, що нічого смачнішого в житті не їла.
Він сказав, що зварить і принесе ще.

Вона знала, що так як він, ніхто й ніколи її не любитиме.
Він знав, що ніколи й нікого не зможе полюбити так, як любить її.

Image by silviarita from Pixabay