…давно я не говорила про кіно. Я коротко. Отже…
Нарешті (!) подивилась фільм Ірини Цілик «Земля блакитна ніби апельсин». До того, зізнаюсь, мала якусь пересторогу (це вада багатьох упертюхів-інтровертів, коли через розголос ти відтягуєш момент знайомства з твором).
Дивилась, не як глядач (це вже інша вада – «отруєння кіном», коли ти стежиш за різними «кіношними примочками» і за тим, «як це зроблено» і шукаєш помилок)))
Хочу поділитися думками, котрі буду озвучувати студентам.
Чому цей фільм отримав такий розголос і купу винагород? Що в ньому такого, чого немає в інших непоганих і важливих фільмах?
Дуже коротко (немає сенсу забивати ефір словами):
1. Структура – супер!
2. Атмосфера, візуалізація, «деталь в кіно» – супер! Все працює.
3. Авторське бачення і ставлення до персонажів і теми – супер!
4. Монтаж – супер.
А от що там такого, що дійсно робить цей фільм «не таким, як усі» (як на мене)?
1. Рішення! Тобто, можна було б показати цікаву, незвичайну родину в незвичайних обставинах – і навіть цього було б для багатьох досить. Але ось так все повернути – без «говорящих голів», пафосу, оцінок, якихось «резюме» і «мораліте», музичного «блямкання», «підведення рисок» і т.п. Вивернути і вивести все саме на таке рішення – це ДУЖЕ класно! Незвичайно і оригінально.
2. Прийом «кіно в кіно» — це завжди виграшно (думаю, що застосування цього прийому і така подача теж вплинули на різні поважні журі). Але ж до нього треба було додуматись! І зробити саме так. Молодчина неймовірна!
3. Звісно, є ще одна обставина. «Магія кіно» робить часом дива – але не з УСІМА і ДУЖЕ вибірково! Обставина називається «Так склалися зірки»: якийсь дивний ангел звів Режисера і Тему в потрібний час в потрібному місці. Можна ж було прийти «на 5 хвилин пізніше»))) Це величезна удача. І це… не просто так.