Мій досвід мандрівок у Чернігів з різних київських задвірків – понад двадцять років.
Він завжди супроводжувався зазиванням:
– Чєрніґаф, каму на Черніґаф…
А факультативні спроби українізувати маршрутчків наривалися приблизно на таку відповідь:
– Какая разніца, на каком язикє я буду вас вєзті?
Подеколи, щоб усвідомити різницю, потрібно дорого заплатити.
Бо життя доти повторює невивчений урок, допоки не затямиш.
І кожен його повтор – болючіший за попередній. Бо б’є по вже зраненому місці.
Це – реклама тих самих маршруток на Чернігів. Маршруток з київських задвірків.
І це відповідь запитання, що змінила в нашому житті війна.
Насправді – все.
Ніколи не думала, що плакатиму просто від реклами на паркані.