Categories Щоденник

Бджола мала, а й та працює

Була в мене в дитинстві книжечка українських приказок і прислів’їв.

Це було в часи, коли читати я ще не вміла. Читала мені бабуся.

Але не було там, що читати. Бо кожна сторінка – картинка. А під нею – рядочок приказки.

Я ті приказки знала напам’ять. А книжку затерла до дірок.

Потім пішла в російську школу. Поглиблено вивчала російську мову й літературу. На відмінно.

Не лише класичних їхніх класиків, але й казку про Ємєлю на печі. І їхні приказки.

Але й досі у часи негод й поневірянь до мене приходять саме приказки й прислів’я з моєї дитячої книжки.
Туляться щиро до ран.
Гоять усі болі.

А коли мене питають, де я так добре вивчила мову, кажу: у дитинстві.

Бо школа моя була російська і сувора.
Вимоглива.
З бездоганним “ґ” і невимушеним “што”.

Ми те, що ми читаємо.
Особливо в дитинстві.

Тому якщо ви й досі не можете викинути російські книжки, бо це ж – книжки, не шкодуйте. Викиньте.

Вони – не книжки, а ворог, який невидимими щупальцями пронизує мозок.

Паразитує на твоєму рідному, щоб вижити. Й вичавити з тебе справжність.
Заповнивши тебе – собою.
Сурогатом.
Підробкою.

Кажу, як людина, яка досконало знає російську класику. Бо вивчала.

Мені просто шалено пощастило: я мала броню.

Тоненьку книжечку з приказками й прислів’ями, яка раз і назавжди закарбувала в мені самій, хто я.

Українка.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *