Короткі речення, відсутність ліричних відступів, мінімум емоцій…
Лише події, вчинки, слова, теперішнє і минуле, що тісно переплелися, і наслідки.

Перший роман Ґіліян Флінн, який я прочитала, а потім перечитала, а потім подивилася фільм і ще планую перечитати, був «Загублена». Мені подобається те, як авторка пише. Гостро. Дуже гостро, місцями безжалісно, але її твори полонять. Особливо ті моменти, коли персонажі виходять за рамки загальних норм, коли їхня поведінка, мислення, вчинки не підлягають поясненню, коли читаєш і не можеш передбачити подальші події – це кайф. Я дуже люблю нетипових персонажів)

Отож, «Гострі предмети» – це суміш проблем минулого, травм, які не залікував час, ситуацій теперішнього, коли підозри падають на близьких людей. Це сплетіння болю і відчаю.

Камілла стає епіцентром не лише розслідування вбивства двох дівчаток в містечку, в якому вона росла і з якого втекла, а нині мусить провести журналістське розслідування, а й змушена дати лад власному життю, адже знову доля звела її з рідною матір’ю, поведінка якої на перший погляд зрозуміла, але це лише на перший погляд.

І так стається, що спогади минулого оживають і заважають Каміллі зосередитись на нинішньому розслідуванні. Заважають, бо тіні з дитинства танцюють в голові – вона згадує сестру, яка померла дитиною, згадує материну поведінку, власні переживання. І придивляється до другої своєї молодшої сестри (по матері) і починає розуміти, що дитина в небезпеці.

І читаючи, так легко попастися в сіті, які розкинула авторка. Так легко повірити в натяки, які вона кидає навмисно. Так легко наперед зробити висновки.

А потім – бац – і фінал, який перевертає все з ніг на голову.

Закручена, заплутана, динамічна, гостра, жорстка книжка, яку я прочитала за день. Просто я не могла відірватися)