Деякі прочитані книжки лежать і чекають, коли я нарешті напишу відгук, але… завжди є «але», коли дуже кортить поділитися враженнями на книжку, з якою приємно провела час. Вчора книжка не відпускала спати, а я абсолютно не мала нічого проти)

Якимось дивним чином цей роман полонив.
З перших сторінок відчувалася напруга, але помірна, також атмосфера схожа на ту, яка в творі Дафни дю Морʼє «Ребекка».

Отож, молода дівчина Фейвел закохується, виходить заміж і вирушає за своїм чоловіком Роком у його маєток Пендорріків в Англії. Будинок гарний, родина приймає дівчину радісно, але легка тінь того, що щось має статися, присутня в кожному розділі.

Дівчині розказують легенду, а той край багатий на легенди, буцімто дві попередні наречені, які жили в маєтку померли і остання, матір її чоловіка, досі не може знайти спочинок, оскільки для цього мусить померти наступна наречена.

Фейвел раціонально мислить і не звертає уваги на ті розповіді. Але час від часу стаються події, які таки позбавляють її оптимізму.
То мало не стався нещасний випадок на скелі, то двері склепу зачинилися, то поява хлопчика, то дивакувата поведінка однієї з племінниць…

І попри повільну і розмірену оповідь, Роман тримав увагу. Здавалося, я передбачила фінал, але ні. Кажу ж, завжди є «але».

Це тиха, однак сповнена напруги книжка. Написано просто і легко. Я разом з Фейвел підозрювала всіх, в тому числі Рока. Шукала логічне пояснення, тому те, як авторка закрутила, а потім розкрутила і все розставила на свої місця, мені дуже сподобалось.

Що важливо, тут описи доречні і не перенасичені деталями, а діалоги, хоч іноді й видаються довгими, завжди до чогось ведуться.

Твір зовсім не похмурий, хоча тут є втрати рідних, смуток. Швидше дуже атмосферний.

І оскільки манера подачі схожа на твори Дафни дю Морʼє, а її твори я перечитала декілька разів, то до цього теж колись обов’язково повернусь.

«Наречена Пендорріка» Вікторія Голт
Видавництво КСД