І певна річ це було непросте читання, адже після сучасної прози не одразу вдається вловити ритм оповіді, для цього потрібне налаштування, втім, книжка того варта.

Видавництво «Віхола» започаткувало унікальну для нас усіх серію книжок «Неканонічний канон», до якої входять твори, про які ми не надто багато знаємо, також «серія, покликана перевідкрити знайомих незнайомців», книжки, про які можливо багато хто й не чув.
І це реально круто!

У цій книжці два твори Романа Іваничука: «Четвертий вимір» і «Черлене вино».

І попри те, що події відбуваються давно, розповідь сприймається дуже легко. Мабуть, нині наш рівень сприйняття романів, в яких йдеться про боротьбу нашого народу, загострений як ніколи раніше, і я переконана, що подібну літературу слід читати.

«Четвертий вимір» про арешти, просвітницьку роботу, інтелектуальну боротьбу в середині ХІХ століття, про заснування таємної політичної організації, про бажання, яке керувало нескореними – відродження України.

«Черлене вино» розповідає про події 1431 року, які відбулися в Луцьку (і це одразу мене підкупило, коли мова йде про рідне місто), про оборону Олеського замку і оті відчуття, коли сили нерівні, але здаватися ніхто не планує.

І ці два романи не просто переповідають нам про події, тут історичне тло, на якому зображено людей, які боролися, кохали, жили, трималися…

Цю книжку я прочитала не так швидко, як планувала, чергувала її з сучасними творами.

Знаю, багато хто оминає класику, але мені б дуже хотілось, аби ми більше читали саме наших майстрів слова.