Це було незвичне читання незвичної книжки.

З перших сторінок мені читалося трохи важко. Анотація зацікавила і я була в передчутті. Але сухість тексту, відсутність емоцій і подача фактів мене спершу насторожили) так тривало десь до 50-ї сторінки.

А потім понеслося)
І прочитала книжку за вечір.

Так, написано справді сухо, але чим далі тим більше мені здавалось, що автор робив це навмисно – описував деталі, надавав значення дрібницям, а важливі моменти упускав. Аж доки я не вловила оцей притаманний авторові темп оповіді і ті миті, коли він змушував бачити те, про що не сказав, а заховав між рядками.

Книжка непроста не лише подачею, а тими питаннями, які в ній піднято.

Йдеться про німецьку молодь в передвоєнний період, про пронацистське мислення молодих людей, які стали сліпими, а може такими й були, а може так було зручно – не думати.

Тут про учнів і їхніх батьків, про ситуації, які не впираються в рамки здорового глузду, коли читаєш і чекаєш належної реакції, а її немає. Бо батьки теж сліпі, вони вірять в нацистські ідеї.

Тут є вбивство серед учнів. Карколомний поворот, коли здається все можна передбачити, але автор заганяє читача в кут.

Тут є вчитель, який певною мірою причетний до вбивства, а може й ні… щодо цього кожен зробить свої висновки.

Тут є Бог. І молодь, яка не відає про правду, чесність…

Тут багато гострих кутів, питань і проблем, які автор показує і ховає.

Це було цікаве читання і щось мені підказує, що до цієї книжки я колись повернусь, бо у мене відчуття, ніби я щось упустила, щось навмисно заховане.

«Молодь без Бога»
Одьон фон Горват