…Це цікава історія, яка відбулась 7 (!) років тому, коли розпочалися зйомки такого довгоочікуваного фільму Тараса Томенка «Будинок «Слово». Нескінченний роман».
Там мав бути епізод «входин» письменників в будинок. (Одразу скажу, що він до фільму не увійшов. Таке буває, і це цілком нормально!). На цей епізод від «Коронації Слова» Тетяна Логуш запросили тих письменників, хто тоді лишився в Києві Анна Багряна. Адже було шалено спекотне літо і багатьох не було в місті…
Всі запрошені причепурились в стилі 30-х років і з самого ранку помчали на локацію.
Але за нас взялися всерйоз: переодягли в костюми, сукні, плащі капелюшки і капелюхи тієї епохи, зробили зачіски відповідно світлин, котрі висіли перед дзеркалами гримерів. З костюмерної ми вийшли цілком автентичною юрбою в стилі мешканців Будинку «Слово», жартуючи між собою – «Ти кого будеш зображати?».
Звісно, кожен кимось себе уявляв!
Адже вибір був шалений – грай, кого хочеш! Можливо, чоловіки уявляли себе Сосюрами чи Семенками. Я для себе обрала бути «Тетяною Кардиналовською», якою захоплююсь, як і її книгою спогадів «Невідступне минуле» (книга гідна екранізації, а доля самої пані Тетяни перевершить «Звіяних вітром»!)…
Так от.
На вулиці +30-35 градусів… День минає… На майданчику – глухо. (Так теж буває в кіно. І це нормально!!). Ми паримось в костюмах, плащах, капронових колготках і нейлонових сукнях до вечора. Проте – спілкуємось, фотографуємось, входимо в ролі…)). І мужньо не роз‘їжджаємось!
Увечері нарешті розпочинається зйомка епізоду. Нам треба зайти в будинок, захоплено крутити головами, роздивлятися антураж спільної письменницької їдальні, морщити носики, коли «завгосп» будинку говорить щось там про тарганів – і потім успішно вийти з кадру.
Що ми і зробили. Як виявилось – безповоротно))).
Але згадка залишилась пречудова. Весела. І незабутня.
…Я не шкодую, що цей епізод не потрапив до фільму. Як людина, котра трошки дотична до кіно, розумію – чому (для колег-письменників, як парились разом зі мною на майданчику, коротко поясню: а куди б ми всі потім поділися в інших епізодах? Уявіть – цілий натовп письменників в кадрі, котрі потім зникають у космос…)))
Але…. Але – чорт забирай! – як же ЧАС впливає на минуле і майбутнє попри всі кіношні канони: половина тих, хто був задіяний в цих зйомках, опинився в «розстрільних списках» нинішніх окупантів (я там є з забороненим ними «Ґудзиком», чим, до речі, пишаюсь…). Але в цих списках вже не 200, а 300 українських письменників…
Як боялися – так і бояться. І це добре.