І я поки не дочитала, спати вчора не лягла

Процес читання тривав довго, цей товстунець, а тут 1019 сторінок, я читала паралельно з іншими книжками, авжеж чергуючи з драматичними і легкими творами. І от коли лишалося не так багато, відкласти книжку я вже не могла.

Кінг вміє згустити фарби, надати моторошної атмосфери й прикувати увагу.

«Під куполом» розповідає про нечувану подію, коли невеличке містечко опинилося в ізоляції, люди не можуть заїхати і виїхати, довкола хаос, метушня і страх. Але не тільки ця невидима перепона лякає людей, а й самі люди, яких наче б знав все життя, починають чинити насильство.

Тут про те зло, яке живе в людині й чекає поштовху, аби проявитися. Про вміння зібрати себе до купи, коли довкола відбувається казна-що. Про свавілля в закритому просторі, коли група людей вважає, що має владу. Про вбивства, яких могло не бути, аби не Купол. Ну, і звісно, про сам Купол, появу якого намагаються зрозуміти люди, які не втратили здорового глузду й здатні приймати рішення, тим самим намагаються звільнитися від невидимого барʼєру.

У творі багато персонажів і цей момент на початку читання добряче відволікав, коли оповідь перескакувала й втримати весь спектр подій було важко. Але з кожною сторінкою все ставало на свої місця.

Спершу події розгорталися повільно, але напруга зростала, доки не досягла свого піку.

Шикарно прописано психологічні моменти, коли спостерігаєш за людьми, їхньою трансформацією в моторошних умовах, за зростанням власного его й переступанням межі. Ці описи, попри розуміння, що це не відбувається насправді, виглядали напрочуд реалістично.

Ну, це ж Кінг, а він уміє нагнітати)
І читаючи, віриш, а потім довго не можеш заснути, бо ж картинки перед очима.

Короткий підсумок – читайте, хоч і страшно)

Видавництво КСД