Час розкрити карти. Написав новий роман. “Післязавтра. Роман про великі гроші”. Обсяг лякає мене самого, тому він розділений на два томи.
Для тих, хто цікавиться моєю творчістю, публікую один з розділів текстом і перші п’ять – файлом у моєму телеграм-каналі “Красовицький щоденно”. Наклад першого тома планується в другій половині літа. Другого – у вересні.
Посилання на телеграм-канал з першими п’ятьма розділами – в першому коментарі.

Розділ 5
4 травня 2025 року, 17.37. Москва

На екрані, на рівному синьому тлі, з’явилася Катерина Андрєєва. Вона помітно хвилювалася, вигляд мала дуже блідий. Сиділа за столом, перебирала папери, дивилася кудись убік. Закашлялася. Випила води. Мабуть, вона не розуміла, що трансляція вже почалася і весь світ дивиться на неї.
Можливо, хтось показав їй жестом або сказав у навушник, що вона в ефірі. Розвівши руками й підвівши брову, вона почала читати заздалегідь заготовлений текст про те, що «все прогресивне людство втратило одного з найбільших своїх представників. Раптово помер Президент Російської Федерації Володимир Володимирович Путін. Уряд РФ, Адміністрація Президента РФ, Державна Дума РФ глибоко співчувають рідним та близьким покійного, всьому російському народові і нашим друзям у різних країнах світу». Далі повідомили про те, що Урядову комісію з організації похорону очолив Микола Платонович Патрушев. І що прощання відбудеться в Колонному залі Будинку спілок починаючи з ранку шостого травня 2025 року. Диктор не встигла завершити останню фразу, як знов увімкнулася трансляція запису балету. Очевидно, був використаний той самий класичний запис, який пам’ятають радянські громадяни за регулярними трансляціями в першій половині вісімдесятих років. На вулиці пролунали гудки машин. За кілька секунд уся Москва наповнилася гудінням. Водії підхопили цей почин, виявляючи своє ставлення до події. Дідусь провадив далі:
— Путін молодший за мене на двадцять два роки, щось ранувато. Не хворів же начебто. А як же медицина? Коли Сталін помер, одразу пішли чутки, що йому допомогли. Чи то єврейські лікарі, яких саме почали саджати, чи то товариші по Політбюро, що боялися стати наступними жертвами. Можливо, вони знайшли ключі від шаф НКВС з отрутами. Зараз те саме. Може, й допомогли. Він один відстоював славу нашої держави. У Сталіна були маршали Перемоги, а тепер що? Генералісимус Путін і маршал Шойгу? Коли в квітні цього року Путін повернув Патрушева до Ради Безпеки після року немилості, а Шойгу не лише сів назад у крісло Міністра оборони, а й повернув своїх крадійкуватих замів, я зрозумів — програно не лише війну з Україною, програно все, наше майбутнє, наша держава, наше минуле. «Безсмертний полк» відходить строєм у небуття, йому на зміну приходить бездари з широкими лампасами і великими зірками. А далі хто? Якісь дрібні сошки, генерали, яким найбільше що можна довірити — це командувати ротою? Де масштаб? Де мобілізація? Чому не евакуювали вчасно Чорноморський флот? Від нього ж сама назва лишилася! Вип’ємо за великого лідера, завдяки якому ми були понад двадцять років захищені. До дна! Велика Росія відійшла! Залишаються блохи і таргани.
Розійшлися рано, день був зіпсований думками про завтра. Олексій продовжував читати вголос повідомлення з новинних телеграм-каналів:
«В Оманській затоці затонула яхта “Рут”, що, ймовірно, належить одному з російських бізнесменів. Ніхто з членів екіпажу і пасажирів не вижив. Триває пошукова операція. Причина загибелі судна — вибух. Яхта напоролася на міну або була атакована торпедним озброєнням. Влада Об’єднаних Арабських Еміратів закликала всіх, кому відомі імена тих, хто перебував на облавку, надати відповідні свідчення поліції цієї держави».
«У Ростові-на-Дону викрадено бізнесмена, який був організатором виставки “Дари волхвів”». Нагадаємо, з цієї виставки розпочалася операція з повернення Криму. Новину прокоментував з тюремної камери Ігор Стрєлков-Гіркін».
«Російський банкір, що перебував у стані коми в лікарні міста Женеви, помер, не приходячи до тями, від травм, не сумісних із життям, пише “Корр’єре делла Сера”».

Всі разом дійшли до Пушкінської площі. По Тверській уже їхали автомобілі, репетиція параду закінчилася. Кінної поліції також не було видно. Ветеранський оркестр, інший, грав старовинний марш на духових інструментах. Віктор Дерев’яков, обіймаючи на прощання сина, сказав:
— Не виходь з дому до похорону, будь ласка. І дівчаток не випускай. Замовте доставку.
Олександра, ледь розслаблена після вина, тримаючи Олексія попідруч, запропонувала Анні Олександрівні й Віктору Олексійовичу трохи прогулятися у бік Красної площі — подивитися на підготовку до параду.
Площа не була оточена або закрита, тільки верхня частина Мавзолею, на якій височіла трибуна, була загороджена будівельним риштованням. Слово «Ленін» також було приховане від очей. Якісь роботи велися біля могили Костянтина Черненка, останнім похованого біля Кремлівської стіни.
— Невже? — Віктор глянув на сина. — Ти зрозумів? Зміна караулу готується, чи я бачу те, що хочу бачити? Ленін — усе? Невже в нього з’явився спадкоємець? Чи, може, Путіна біля Черненка вирішили закопати?
— Та ні, тату. Я думаю, просто трибуну готують до мітингу.
Не встигли Дерев’якови дійти до собору Василія Блаженного, як на площу бігцем висунулися озброєні люди, відтісняючи пішоходів до будівлі Державного історичного музею.
— А таки, тату, ти мав, напевно, рацію. Приходьте до нас дев’ятого числа. Подивимося на це разом по телевізору.
І Олексій з Олександрою покотили дитячий візочок у бік виходу з метро.