Я не знаю, чи подобаються вам книжки авторки, не знаю, торкаються ті історії вашого серця, не знаю, чи її манера написання для вас цікава…
Не знаю, але те, що її книжки неможливо сплутати ні якими іншими, те, що мікроскопічна деталізація елементів, думок, рефлексій і глибина оповіді сягає піку – факт.

«Маленький друг» Донни Тартт – це книжка, яку я читала і кайфувала, а іноді сердилася, хотіла підігнати події, а потім, коли деталі займали свої місця в історії, я знову вникала в темп і проживала.

Це не просто історія про розслідування, яке веде головна героїня Гаррієт, аби знайти вбивцю брата. Так, тут є розслідування, але воно ніби відступає на задній план, бо на першому стоїть не вбитий хлопчик Робін, а сама Гаррієт з її страхами, думками, спогадами…

Тут показано сім’ю, яка впродовж років не може оговтатися від втрати. Дітей, які зростають на тлі болю, маму, яка не може подолати депресію і тата, який втік.

Це історія про дорослішання в сім’ї, яка зазнала горя. Історія про життя і дні, коли тінь брата була повсякчас поруч, ніби він тут поряд, зовсім близько. Це історія про правду, яка захована.

Сторінка за сторінкою авторка веде, показує все нові деталі, розкриває таємниці, знайомить з персонажами. І ті глибоко прописані події, вчинки і люди утворюють тугий вузол.

Це книжка про сімʼю, звички, цінності, спілкування. Про те, як могло би бути, аби не те, що сталося (принаймні, я про це постійно думала). Про чесність і фальшивість.

Неквапливо, місцями навіть дуже повільно, але дуже точно і глибоко.

Це книжка, яку я колись перечитаю. І мабуть, причина криється не в самому сюжеті, а в тому, як це подано, як змальовано будинки, вулиці, реакцію людей, зовнішність, паралелі між різними персонажами, як описано підтримку, або ж її відсутність, як передано атмосферу.

Склалося враження, ніби авторка сиділа поруч і розповідала. А я слухала. Кожен слово. Кожну деталь. І це виявилася неймовірна розповідь, яка влучила в серце.

Якщо любите повільні й глибокі історії, обов’язково беріть на замітку 🙂

Видавництво КСД