По перше, мені дуже подобається манера оповіді автора, яка вже упізнавана, адже наразі це четверта книжка Артура Гейлі, яку я прочитала

По друге, книжки, в яких події стосуються медицини й відбуваються в лікарні, переважно мені подобаються

По третє, деталізація усього, про що пише автор, робить його твори по особливому глибшими, оскільки відчутне занурення в події й виникає відчуття, що проживаєш кожен описаний епізод

По четверте, зображення дійових осіб з усіма їхніми позитивними сторонами, але так само підкреслюючи негативні – робить персонажів справжніми, реалістичними

По пʼяте, відчуття, що ніколи не знаєш, як автор розвине сюжет, дуже підсилює загальні враження

Отож, з книжкою «Остаточний діагноз» у мене склалися хороші стосунки)

Тут є все те, що я люблю в літературі – неоднозначність, глибина, дальні описи й діалоги.

Події відбуваються в провінційному містечку, в лікарні й багатошарові відгалуження щодо різних персонажів допомагають побачити роботу лікарні зсередини – починаючи від адміністрації, закінчуючи моргом.

Тут достатньо сюжетних поворотів, які показують внутрішній світ героїв. Багато суперечок, гарно змальовано впертість, різні підходи до лікування, бажання і його відсутність перед новими технологіями. І усе показано на прикладі людей, які доказують свою правоту, стоять на своєму.

Атмосфера лікарні передана так, що читаючи, ніби перебуваєш в стінах закладу. Хто читав його «Готель» і «Аеропорт», знають ту точність у дрібницях й майстерність, з якою автор кидає читача у вир подій.

Мені сподобалось. Дочитала майже посеред ночі, бо відірватися було неможливо.

Раджу не тільки цю книжку автора, а й інші, бо пише він дуже вправно і майстерно.