Вчора я повідомив про те, що поставив крапку під своїм романом «Післязавтра. Роман про великі гроші». Сьогодні спробую показати читачам невеличкий шматочок з першої частини роману. Старий генерал КДБ, персональний пенсіонер союзного значення запросив родину в гості. (Скорочено).
4 травня 2025 року Москва
Несподівано над містом пролунав гучний звук безпілотника. З балконів сусідніх будинків виразно прозвучали автоматні черги, а з району Арбату — глухий постріл із чогось важкого. Усі затамували подих. Гудіння віддалялося. Ще за кілька секунд західніше пролунав оглушливий вибух.
— Знову «Москва-Сіті», — сказав Віктор Олексійович. — Звикли. Рік тому ми побігли б у підвал. А тепер — як даність сприймаємо. Зовсім не страшно, ось до чого довели наші некомпетентні військові — українці свої кустарні залізяки роблять так, що вони долітають до Москви, не помічені нашою ППО. А що було б, якби НАТО за них заступилася?
Ніхто не відповів. Усі дивилися на екран телевізора, на якому беззвучно з’явилася заставка «Екстрений випуск новин».
— Ну що це за парад до дня Великої Перемоги, — траурним голосом сказав Никодим, коли всім стало ясно, що пауза затяглася і тиша в телевізорі може бути довгою. — Кажуть, що крім «Тигрів» і «Панцирів» нам нічого знову не покажуть, навіть нового Т-90 не привезли, буде тільки кілька піших колон ветеранів української війни й трофейний український «Леопард». Навіщо тоді паради проводити, якщо похвалитися нічим? — Никодим до виходу на пенсію працював керівником корпункту РІА «Новини» в Німеччині. — Свої танки не показуємо, а німецьким хвалимося. Краще б показали, чим ми таким воюємо, що полови- ну завойованих територій уже назад віддали. А, між іншим, це конституційні суб’єкти Федерації. І хто в цьому винен, нехай при цьому розкажуть. Як допустили, що хохли нас так військового мистецтва вчать, що я змушений у себе вдома на тридцятому поверсі увечері затемнення забезпечувати?
На екрані, на рівному синьому тлі, з’явилася Катерина Андрєєва. Вона помітно хвилювалася, вигляд мала дуже блідий. Сиділа за столом, перебирала папери, дивилася кудись убік. Закашлялася. Випила води. Мабуть, вона не розуміла, що трансляція вже почалася і весь світ дивиться на неї.
Можливо, хтось показав їй жестом або сказав у навушник, що вона в ефірі. Розвівши руками й підвівши брову, вона почала читати заздалегідь заготовлений текст про те, що «все прогресивне людство втрати- ло одного з найбільших своїх представників. Раптово помер Президент Російської Федерації Володимир Володимирович Путін. Уряд РФ, Адміністрація Президента РФ, Державна Дума РФ глибоко співчувають рідним та близьким покійного, всьому російському народові й нашим друзям у різних країнах світу». Далі повідомили про те, що Урядову комісію з організа- ції похорону очолив Микола Платонович Патрушев. І що прощання відбудеться в Колонному залі Будинку спілок починаючи з ранку шостого травня 2025 року. Диктор не встигла завершити останню фразу, як знов увімкнулася трансляція запису балету. Очевидно, був використаний той самий класичний запис, який пам’ятають радянські громадяни за регулярними трансляці- ями в першій половині вісімдесятих років. На вулиці пролунали гудки машин. За кілька секунд уся Москва наповнилася гудінням. Водії підхопили цей почин, виявляючи своє ставлення до події. Дідусь провадив далі:
— Путін молодший за мене на двадцять два роки, щось ранувато. Не хворів же начебто. А як же меди- цина? Коли Сталін помер, одразу пішли чутки, що йому допомогли. Чи то єврейські лікарі, яких саме почали саджати, чи то товариші по Політбюро, що боялися стати наступними жертвами. Можливо, вони знайшли ключі від шаф НКВС з отрутами. Зараз те саме. Може, й допомогли. Він один відстоював славу нашої держави. У Сталіна були Маршали Перемоги, а тепер що? Генералісимус Путін і Маршал Шойгу? Коли в квітні цього року Путін повернув Патрушева до Ради Безпеки після року немилості, а Шойгу не лише сів назад у крісло Міністра оборони, а й знову призначив своїх крадійкуватих замів, я зрозумів — програно не лише війну з Україною, програно все — наше майбутнє, наша держава, наше минуле. «Безсмертний полк» відходить строєм у небуття, йому на зміну приходять бездари з широкими лампасами та великими зірками. А далі хто? Якісь дрібні сошки, генерали, яким най- більше, що можна довірити — це командувати ро- тою. Де масштаб? Де мобілізація? Чому не евакуювали вчасно Чорноморський флот? Від нього ж сама назва лишилася! Вип’ємо за великого лідера, завдяки якому ми були понад двадцять років захищені. До дна! Вели- ка Росія відійшла! Залишаються блохи й таргани.
Розійшлися рано, день був зіпсований думками про завтра. Олексій продовжував читати вголос повідомлення з новинних телеграм-каналів: «В Оманській затоці затонула яхта “Руфь”, що, ймовірно, належить одному з російських бізнесменів. Ніхто з членів екіпажу і пасажирів не вижив. Триває пошукова операція. Причина загибелі судна — вибух. Яхта напоролася на міну або була атакована торпедним озброєнням. Влада Об’єднаних Арабських Еміратів закликала всіх, кому відомі імена тих, хто перебував на облавку, надати від- повідні свідчення поліції цієї держави».
«У Ростові-на-Дону викрадено бізнесмена, який був організатором виставки “Дари волхвів”». Нагадаємо, з цієї виставки розпочалася операція з повернен- ня Криму. Новину прокоментував з тюремної камери Ігор Стрєлков-Гіркін».
«Російський банкір, що перебував у стані коми в лікарні міста Женева, помер, не приходячи до тями, від травм, не сумісних із життям, пише “Корр’єре делла Сера”».
Олександра, ледь розслаблена після вина, трима- ючи Олексія попідруч, запропонувала Анні Олександрівні й Віктору Олексійовичу трохи прогулятися у бік Красної площі — подивитися на підготовку до параду.
Площа не була огороджена або закрита, тільки верхня частина Мавзолею, на якій височіла трибуна, була загороджена будівельним риштуванням. Слово «Ленін» також було приховане від очей. Якісь роботи велися біля могили Костянтина Черненка, котрий був останнім похований біля Кремлівської стіни.
— Невже? — Віктор глянув на сина. — Ти зрозумів? Зміна караулу готується, чи я бачу те, що хочу бачити? Ленін — усе? Невже в нього з’явився спадкоємець? Чи, може, Путіна біля Черненка вирішили закопати?
— Та ні, тату. Я думаю, просто трибуну готують до мітингу.
Не встигли Дерев’якови дійти до собору Василія Блаженного, як на площу бігцем висунулися озброєні люди, відтісняючи пішоходів до будівлі Державного історичного музею.
— А таки, тату, ти мав, напевно, рацію. Приходьте до нас дев’ятого числа. Подивимося на це разом по телевізору.