Скажу чесно, я не мала абсолютно ніяких очікувань, коли взялася читати «Незавершені справи» Ребекки Яррос, але роман приємно здивував і сподобався.

У творі дві часові лінії. Одна – сьогодення. Друга – роки другої світової війни.
Тут є загадка, яка ніби на поверхні, тягнеться, накручується, але все відкривається у фіналі. І дивує, так!

Втім, читати було цікаво не тому, що хотілося дізнатися про подальші події, а тому, що книжка затягнула.

Тут про любов. Оту справжню, яка живе роками. Про виклики, материнство, прийняття важких рішень, коли хочеться одного – просто жити. Про любов, яка тримає на плаву.

Місцями банально і просто, але це не зіпсувало загальних вражень. Мені більше сподобалось спостерігати за подіями, які відбувалися раніше, можливо тому, що там було більше переживань. Сучасна лінія менш драматична і ставало зрозуміло, чим усе закінчиться.

Сподобалось, як авторка змалювала головних героїв – рішучими, розумними, впертими, але не позбавила їх слабкості. Вони справжні – помиляються, люблять, роблять помилки, одна все своє життя віддана любові, а друга (її правнучка) один раз обпеклася і надалі забороняє собі любити.

Тут про письменництво. І ці моменти, коли йшлося про роботу над тим, аби в нинішні роки завершити роман, початий в час війни, показали наскільки наша видавнича справа відрізняється від закордонних.

Я чомусь думала, що книжка буде схожа на мелодраму, але я б сказала, що це хороша драматична історія. Особливо сюжетна лінія минулого.

Окремо про манеру написання – легко, просто, в тексті переважають діалоги й від того читається дуже швидко.

І попри всі темні моменти й події, які тут трапляються, твір видався мені світлим, особливо в кінці, коли мова йшла про листи прабабусі.

Якщо любите драматичні твори, беріть на замітку.