Історія про право вибору, навіть коли хвороба руйнує пам’ять, про кохання, яке намагалися відкинути, але воно виявилося сильнішим, про справжність, яка всередині, як би не намагалася людина показати тільки те, що хоче, аби побачили інші, але саме та справжність лежить на поверхні…

Спокійний виклад, легка авторська мова, персонажі, які подобаються, інтрига, що змушує питати себе – а як би я зробила – і це все в купі дало направду гарну книжку, з якою відпочиваєш.

Написано без надриву й великого заглиблення в події минулого, але те минуле завжди на поверхні. На поверхні й кохання – гарно подано, з певною інтригою, з трепетом. Кохання, в яке віриш, а це не завжди вдається передати словесно, втім тут почуття відчувалися.

Атмосфера невеликого містечка передана шикарно. Те, наскільки важлива думка оточуючих. Те, як комусь хочеться показати себе кращим. Те, як багато людей хоче встромити носа туди, куди їх не просять.

Тут не просто про стосунки двох людей.
Тут дещо більше – і сімейні проблеми, і сприйняття, і ставлення батьків до дітей, і почуття обов’язку.

Сюжет схожий на спіраль, то ми бачимо хворого на Альцгеймер батька, який не хоче, аби його у разі потреби реанімували, то тягар провини за втрату брата, який не повернувся з бойового завдання, то стосунки братів, один з яких дещо приховує роками, то стосунки доньки з батьком, категоричність якого зашкалює… і все це то випливає в тексті, то замовчується. Звісно, так триває до логічного фіналу.

Загалом історія наче проста, але авторка так подає, що читаючи, проживаєш. Не банально і не примітивно, швидше цілісно, насичено і яскраво.

Мені сподобалось. З книжкою я відпочивала. І прожила ті події.