Це трохи більше, ніж просто книжка. Тут ціле життя.

Це більше, ніж розповідь про дружбу, адже тут випробування і прийняття йдуть паралельно.

Це більше, ніж думки про Бога, тут шлях, віра і безліч моментів, коли можна було звернути в інший бік.

…
«Молитва за Овена Міні» Джона Ірвінга є масштабною, глибокою і терпкою книжкою, яка викликає різний спектр емоцій – від суму до усмішки, від хвилювання до розуміння, від завмирання до проблиску надії.

Це та книжка, яку мені б хотілося, аби прочитало якомога більше людей, хоча я розумію, що вона не всім піде. Детально, місцями дуже монотонно, подекуди з повною відсутністю подій і сюжетних поворотів, але терпко, вдумливо, до дрібниць продумано. Книжка, від якої зараз хочеться відійти і відпочити, хоча я певна, що до цієї історії я колись ще обов’язково повернусь.

Направду скажу, що на подібні твори важко писати відгуки, адже вмістити в декілька абзаців всі емоційні гойдалки, описати ту глибину подачі, коли автор торкається моментів втрати матері, проявів дружби, коли готовий віддати найдорожче, аби проявити свої почуття, або ж спілкування Овена з вітчимом… відверто кажучи, це нереально. Бо такі книжки, читаючи, проживаєш, ступаєш крок за кроком, відчуваєш кожну мить і зрештою живеш тим іншим життям, ніби своїм власним.

Тут безліч речей, які часто важко зрозуміти, тому їх варто просто прийняти. Безліч поворотів, коли хотілося, аби все трапилося по іншому. Тут сила силенна епізодів, коли опиняєшся поруч, бачиш і чуєш, але змінити хід подій не можеш.

Від фіналу завмерло серце. Було сумно, боляче, але разом з тим десь в глибині серця бриніло відчуття, що можливо справді все сталося так, як мало статися.

Цю книжку я почала читати паралельно з іншими книжками. Іноді аби зануритися в глибину, а іноді відкладала її, аби видихнути.

Текст густий, насичений на описи, читання дуже непросте, але саме цим ця книжка цінна.

Зрештою, хто читав хоч книжку автора, розуміє, як він пише, подає і які думки викликають його твори.

Беріть на замітку, якщо готові зануритися в ту глибину!