Автор: Вацлав ГАВЕЛ
Мова оригіналу: чеська
Перекладач: Лідія КІЦИЛА
Обкладинка: тверда
Кількість сторінок:80
Формат: 84х108/32
Жанр: П’єси
Серія: Колекція #Особливі прикмети (II): Театр без кордонів
Рік видання:2024
ISBN: 9786175530757

Пʼєса Гавела «Після відставки» має особливий статус. Насамперед тому, що на чеську сцену повернувся драматург, який двадцять років займався зовсім іншою сферою суспільного життя, та ще й колишній чеський президент. Але не варто вбачати у творі лише узагальнений досвід автора за час перебування в політиці й вимірювати події та персонажів пʼєси через призму політичної реальності. Головний персонаж — канцлер Ріґер — іде у відставку в неназваній країні, в неназваний час. Сюжет пʼєси побудований за зразком «Вишневого саду» Антона Чехова — це й вимушений від’їзд Ріґера з урядової вілли, і мотив вишневого саду, який вирубують, щоб побудувати на його місці гігантський торговий центр. Драма дуже прозоро базується на гіркому чеховському гуморі. Зокрема, її персонажі часто промовляють репліки, запозичені у «Вишневому саді». Водночас тут присутній і вплив шекспірівського «Короля Ліра». Тема відходу, самотності, старіння, змін і непорозумінь у власній родині не раз висвітлювалися у світовій драматургії, але Гавел дивиться на неї трохи інакше, самоіронічно, ніби визнаючи, що не може змиритися з цими речами, і при цьому запитуючи сам себе: а чому він повинен про це турбуватися? В своїх коментарях у пʼєсі від дійової особи «Голос», які нагадують брехтівські ремарки, він демонструє свої письменницькі вади і проблеми.

ІРЕНА: Привіт!
КЛЯЙН: Вітаю.
РІҐЕР: Ми говорили про те, що в мене є чимало прихильників.
ІРЕНА: Так, багато людей виявляють до нього інтерес і симпатію. Раз у раз тут з’являються якісь журналісти або студентки, які щось про нього пишуть.
РІҐЕР: Ірена не перебільшує. Але, як колись сказав мені Гавел: популярність — це ще не все.
З вілли виходять Віктор з горнятком чаю і Моніка. Віктор подає горнятко Кляйнові.
ВІКТОР: Ще щось?
КЛЯЙН: Ні, дякую. Хіба що краплю рому.
ІРЕНА: Ром відразу наліво, над моїми шапками і під шафкою зі взуттям Вілема.
Віктор киває, вклоняється і йде до вілли.
КЛЯЙН: Вправний хлопець.
РІҐЕР: Це Віктор, колишній секретар мого колишнього референта Гануша. Він допомагає нам відокремити приватні речі від тих, що належать відомству. Ти не повіриш, скільки з цим мороки. Зрештою, колись і на тебе це чекає!
Ріґер демонстративно довго сміється.
РІҐЕР: А як тобі на новій посаді? Як почуваєшся?
КЛЯЙН: Та знаєш, наразі намагаюся зрозуміти, хто з нами, а хто лише прикидається.
З вілли виходить Віктор з пляшкою рому. Підходить до Кляйна і наливає йому ром у чай.
КЛЯЙН: Дякую, Вікторе. Дозволите ще одне нескромне прохання? Я люблю печиво до чаю.
ІРЕНА: Воно на столі, Моніко. Якщо тільки Освальд його десь не сховав. У нього своя система схованок. Наприклад, нещодавно я виявила за холодильником коробку з п’ятьма пачками сиру. Уявіть собі, п’ять пачок сиру, які бозна як довго там лежали. Звісно, я їх викинула.
Моніка йде до вілли, Віктор стоїть неподалік.
РІҐЕР: Кажуть, ти йдеш в уряд.
КЛЯЙН: Шеф на даний момент нібито не може уявити собі нікого іншого і готовий запропонувати мене, так що ця справа на розгляді, але ще не на порядку денному.
РІҐЕР: Йдіть уже додому, Вікторе, можемо продовжити завтра.
ВІКТОР: З вашого дозволу, я б іще закінчив роботу з однією важливою коробкою.
РІҐЕР: Що в ній?
ВІКТОР: Якась ваша приватна кореспонденція.
РІҐЕР: Можете все це спалити.
ІРЕНА: Відкладіть її окремо, я потім гляну на неї.
РІҐЕР (вигукує): Спаліть усе!
КЛЯЙН: Твої архівні матеріали справді не варто знищу вати. Колись вони матимуть неосяжну ціну. Щонайменше, їх мала б побачити Клякса-молодша з міжвідомчої комісії з питань історії.
ВІКТОР: Можете на мене покластися, пане заступнику!
Віктор іде до флігеля. З вілли виходить Моніка з мисочкою печива. Ставить її перед Кляйном, який відразу починає їсти печиво і буде його їсти аж до кінця свого перебування там.
КЛЯЙН: Дякую, панно…
МОНІКА: Моніка.
КЛЯЙН: Дякую, панно Моніко, ви дуже мила і маєте гарне імʼя. Я завжди симпатизував Монікам.
ІРЕНА: Це моя подруга. Моніко, будь ласка, чи не могла б ти спробувати розбудити Освальда?
МОНІКА: Якщо знайду його.
Моніка йде до вілли.
КЛЯЙН: Припускаю, що перед Іреною я можу говорити про все.
РІҐЕР: Звісно.
КЛЯЙН: Чого я, власне кажучи, прийшов…
РІҐЕР: Слухаю.
КЛЯЙН: Було б прикро для тебе і всієї твоєї родини, а трохи і ганьба для нового керівництва, якби тобі раптом довелося виїхати звідси, попри те, що ти так багато зробив для держави. І ми всі знаємо, як ви тут обжилися за ці роки, як вам тут подобається, і що вам, власне, нікуди йти…
РІҐЕР: Ціную, Властику, таку твою позицію. Відверто кажучи, я взагалі про таке не замислювався, сприймаючи як належне, що ми залишимося тут.
КЛЯЙН: Я також! Тому й почав цим займатися аж тоді, коли радники попередили: хтось може почати в цьому копирсатися, а ти, як ніхто, вмієш уявити, що б з цього міг роздмухати такий собі «Тьху»!
РІҐЕР: Тож яке рішення ти пропонуєш?
КЛЯЙН: Держава просто здасть його вам в оренду. Звичайно, за розумну ціну, тоді це легко обґрунтувати.
РІҐЕР: Було б непогано. Що скажеш, Ірено?
ІРЕНА: Королева Швеції якось сказала мені: все має свою ціну.
КЛЯЙН: Я, звісно, не прийшов пропонувати якийсь бізнес, а тим більше з житлом. Зізнаюся, така думка образила б мене особисто, а через мене і все керівництво. Ми таким чином займатися політикою не хочемо, а хто про нас так думає, забуває, що така помилка не може залишитися без відповіді!
РІҐЕР: Заспокойся, Властику! Ірена не це мала на увазі!
З флігеля виходить Віктор з напханим портфелем у руці.
ВІКТОР: До побачення!
КЛЯЙН: Бувайте, Вікторе! Я впевнений, ми бачимося не востаннє.
ВІКТОР: Звісно, пане заступнику!
Віктор виходить.
КЛЯЙН: З іншого боку, слід сказати, що нове керівництво не хоче бачити в тобі, Вілеме, ворога і, безумовно, не має наміру нічого загострювати. Який у цьому сенс? Це могло б хіба призвести до нестабільності в державі. Тому логічно припустити, що й ти не будеш, принаймні публічно, виступати проти нас.
РІҐЕР: Ти не можеш вимагати від мене, Властику, думати про деяких інакше, ніж я думаю.
КЛЯЙН: Та нам байдуже, що ти про нас думаєш!
ІРЕНА: Тоді про що йдеться?
КЛЯЙН (до Ріґера): Задля політичного миру в державі було б добре, якби ти в потрібний час, у потрібному місці і в потрібний спосіб дав зрозуміти, що підтримуєш нове керівництво, позаяк не ставиш під сумнів демократичний устрій в нашій країні та його правові механізми у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Зрештою, ми також хочемо бачити в центрі наших політичних інтересів людину і хочемо, щоб наша країна була безпечним місцем!
ГОЛОС: Мені здається, що цей діалог хоча й важливий з погляду дійства, але водночас трохи нудний. Проте не вважаю це винятково моєю провиною. Звісно, я маю вплив на власну пʼєсу, не заперечуватиму цього, проте в цілому при написанні намагаюся зберігати логіку суті справи, яку вважаю важливішою за мої почуття. Тому я тільки ліпший чи гірший посередник чогось, що виходить поза межі мене самого. Однак можна припустити ще й іншу ймовірність: це лише виправдання. Адже так легко перекласти відповідальність на так зване «щось поза нами»! Коли я часом бачу, в чому тільки не звинувачують різні «щось», мені стає їх щиро жаль!
Усі дивляться на Ріґера. Коротка пауза.
РІҐЕР: Я поміркую над цим.
КЛЯЙН: Вілеме, ти знаєш, я завжди бажав тобі добра. Саме тому прошу тебе спуститися з неба на землю. Якщо до завтра ти якимсь чином позитивно не відгукнешся, я зрозумію, що це значить.
Кляйн уже навстоячки бере ще одне печиво і вигукує до Ірени.
КЛЯЙН: Передай мої вітання Моніці!
Кляйн виходить.
ІРЕНА: Вілеме…
РІҐЕР: Так, люба.
ІРЕНА: Що це за кореспонденція?
РІҐЕР: Хіба я знаю?
ІРЕНА: Щось інтимне?
РІҐЕР: Ти ж знаєш, всі делікатні речі я завжди спалював.
ІРЕНА: Спалював, спалював, аж спалився! (Вигукує на всі боки.) Освальде! Освальде! Вставай!