На перший погляд ця книжка може здатися надто простою і місцями банальною, але загальне враження, от коли вже дочитала, лишилося хороше, бо попри певні передбачувані події в сюжеті, від твору йшло тепло на пару з надією

Книжка, яку можна читати восени, в ту пору, коли ще морально важко відпустити літо. Адже вона затишна, атмосферна, спокійна, з мальовничими описами і яскравими барвами.

Тут йдеться про жінку, яка одного дня надто рано повернулася з відрядження, про власний вибір, який було зроблено з огляду на прикрі обставини, про зраду і моральну травму, про втечу і занурення в новий проєкт, про обіцянку собі не вплутуватися в стосунки, про нову роботу – відродження старовинного готелю – яка потребує любові і віддачі, про нових людей у житті, про нові знайомства, про відлюдькуватого чоловіка, про трагічні моменти, які не відпускають…

І ця суміш суму, травм, тепла, обіцянок робить історію глибокою. Місцями, коли намагаєшся поставити себе на місце персонажів, здається, що вони могли піти простішим шляхом, швидше приймати рішення, бути більш відкритими… але тут спрацьовує оте підсвідоме ставлення, коли приходять розуміння, що не все так просто і часто для прийняття важливих рішень треба пройти довгий шлях, який зрештою і проходять персонажі.

Авторська мова проста, багато діалогів, крізь які ми бачимо характери персонажів і їхню трансформацію, бачимо тінь минулого, яка часто затьмарює сьогоднішній день.

Історія легка, підійде для тих, хто хоче щось почитати просте, аби відволіктися.

А описи краєвидів і передача атмосфери на пагорбах Турина створюють ефект присутності, наче бачиш те, що бачать герої, йдеш тими шляхами, відчуваєш тишу, аромат, затишок…

Тож якщо любите подібні твори, одночасно беріть на замітку.

«Незабутня втеча» Т. А. Вільямс – суміш романтики, тіней минулого і атмосфери Італії.