Терещенко М.

П’ять зим у Глухові. Слідом за скарбами родини Терещенків : роман / Мішель Терещенко. — Київ : Ніка-Центр, 2025. — 288 с.

ISBN 978-966-521-812-8

Мішель Терещенко пропонує власний погляд на події 2002–2022 років.
Роман відомого в Україні бізнесмена, письменника, громадського і політичного діяча, нащадка славетного роду промисловців і меценатів Терещенків торкається, мабуть, одного з найскладніших і заразом найцікавіших і найщасливіших етапів його кар’єри в Україні.
Твір занурює у лабіринт політичних інтриг, небезпечних і непередбачуваних. Вири життя несподівано заносять успішного бізнесмена, громадянина Франції, на батьківщину його предків – незрозумілу й не надто заможну. Разом із нею та її народом Мішель Терещенко проходить важкі часи злетів і падінь. Він здобуває українське громадянство, спілкується з багатьма відомими представниками політичного істеблішменту. Нарешті він отримує блискучу перемогу на виборах мера Глухова, ладний зробити все задля поліпшення життя своєї громади. Але… Важкий спадок минулого у вигляді злочинної місцевої влади, корупції, придушення всього нового, прогресивного стає на його шляху. Утім, він не здається. Навіть висуває свою кандидатуру на посаду Президента України… Але найголовніше – він знаходить в Україні свою долю, гарну, розумну, люблячу жінку, яка стала йому не лише дружиною, а й бойовою подругою і народила сина – наймолодшого нащадка родини Терещенків.
УДК 82-31

© Мішель Терещенко, 2025
© «Ніка-Центр», 2025

Замовити книжку

Зміст

Пролог. Скарби України……………………………………………………………….. 4
Частина перша
Слідом за скарбами родини Терещенків
Розділ перший. Поклик з краю моїх предків (2002–2003)…………….. 7
Розділ другий. Мед і президент-бджоляр (2004–2006)…………………..39
Розділ третій. На землі сімейних цукрових заводів (2005–2007)…..54
Розділ четвертий. Крізь кризу (2008–2009)…………………………………..68
Розділ п’ятий. Відродження українського льону (2010–2011)………..79
Розділ шостий. Зрада європейської мрії (2011–2014)……………………91

Частина друга
П’ять зим у Глухові
Розділ сьомий. На вибори – широкою коаліцією! (2015)…………….109
Розділ восьмий. Бувай, Леніне! (2015)………………………………………..139
Розділ дев’ятий. Весілля у Києві (2016)……………………………………….151
Розділ десятий. Президент не їде до Глухова (2017)……………………175
Розділ одинадцятий. Новий тато чи новий президент? (2018)…….210
Розділ дванадцятий. Гра в музичні стільці на виборах (2019)……..232
Розділ тринадцятий. Рейдери у місті (2020)……………………………….255
Розділ чотирнадцятий. Про важливість чесності українських
суддів (2021)…………………………………………………………………………266

Епілог. 24 лютого 2022 року – Україна одразу виграла вiйну………281

Подяки………………………………………………………………………………………285

Пролог
Скарби України

У 1723 році чернігівський полковник Павло Полуботок відрядив свого сина Якова до Лондона, аби покласти до Банку Англії вісім тонн золота – славетний «козацький скарб», який він хотів уберегти від зажерливого апетиту російського царя Петра. У заповіті Полуботок зазначав, що видати це золото можна його нащадкові за двох головних умов: Україна має стати незалежною державою, а вказаний нащадок має жити в цій державі. Минуло три століття, а цей спадок і досі лишається незапитуваний і становить одну з найбільших у світі безгосподарну спадщину.

Відколи я повернувся до України і вперше у 2002 році відвідав Глухів, то не раз чув легенду, нібито у ХІХ столітті мої предки Терещенки – що теж походили з козацького роду з Чернігова – знайшли казковий скарб, не менший, ніж залишений Полуботком у Лондоні.

У цій книжці я – прямий нащадок українців-цукроробів і постійний мешканець та громадянин нарешті незалежної України – уявив, що й сам теж маю право на спадщину моїх дідів і прадідів та їхній уявний скарб. Та оскільки цей останній не є золотими зливками, складеними в іноземному банку, я передусім мусив точно визначити його і вирушити на його пошуки до рідного краю.

Певною мірою саме це я й робив з 31 травня 2002 року, коли вперше відвідав Глухів як прямий нащадок роду Терещенків, який оселився у цій давній гетьманській столиці у 1818 році й упродовж століття був символом неймовірного економічного і соціального процвітання аж до вимушеного вигнання у 1918 році.

Утім, згодом, уздовж і впоперек мандруючи Україною, знаходячи численні сліди діяльності своїх предків, я збагнув, що їхня спадщина – це передусім міцний зв’язок з українськими «земляками», глибока взаємоповага, допомога за першим покликом, тяжка вперта праця на родючій українській землі та постійне прагнення інновацій і якості. Так я знайшов для себе загадковий «скарб роду Терещенків», який виявився спільним скарбом усіх українців.

Багатство це складається передусім з найкращого в світі народу, який живе на найкращій у світі землі. І щоби знайти це, не треба глибоко копати. Про ці пошуки і йдеться у цій книжці – про шлях, пройдений мною за останні двадцять років, через усю Україну по слідах моїх предків Терещенків.

Частина перша
Слідом за скарбами родини Терещенків

Розділ перший
Поклик з краю моїх предків
(2002–2003)

1

Ніщо не віщувало мені вертатися до України, краю моїх далеких предків за батьківською лінією. Ніщо не спонукало мене до цього. Ніщо не зобов’язувало мене до цього. Однак з тієї миті, як 31 травня 2002 року в Глухові, маленькому місті на самому краєчку України я вклонився могилі Ніколи Терещенка, свого прапрадіда, це повернення стало очевидним і думка про нього рідко полишала
мене. Відтоді, коли поставало запитання – чому я вирішив оселитися в Україні? – я давав лише одну можливу, чесну відповідь: вирішував це не я. Воля, значно сильніша за мою, привела мене до Глухова. А я ніколи не чинив опору, бо мав внутрішнє переконання: оце і є моя доля. На початку, у 2002–2014 роках, в Україні, тоді ще закритій, ще «домайданній», на землях моїх дідів я жив, мов чернець у монастирі. Я почувався щасливим, хоч і вкрай ізольованим. Відчував невимовну радість від того, що виконую свій обов’язок, повністю віддаю себе, свою енергію, свій час не через те, що хтось мене про це просив, а тому що відчував – я маю так чинити. Я не прагнув цієї жертви.
Просто почув поклик до неї.

Згодом, починаючи з 2014 року, вже у «постмайданній» Україні, яка прагнула відкритися сучасному світові, я нарешті отримав нагоду вийти з ізоляції і навіть відновити український рід Терещенків.
Починаючи з того часу, завдяки щирості й щедрості моєї дружини Олени, яка погодилася розділити зі мною життя, до напрочуд насиченого минулого додалась надія на осяжне й живе майбутнє, яке, утім, нам іще належало творити разом. Народження нашого сина Ніколи 18 жовтня 2018 року дозволило здiйснити нашу спільну мрію.

Абсолютно неочікуване обрання мене 25 жовтня 2015 року міським головою Глухова позбавило нас ілюзій: згубні наслідки більшовицької революції, через яку сто років тому, у 1918-му, моїм предкам довелося залишити Україну, і досі давалися взнаки. Та навіть якщо п’ятирічний мандат зрештою став здаватися нам з Оленою справжнім сходженням на Голгофу, все ж ми рішуче продовжували допомагати батьківщині торувати свій незалежний шлях крізь перепони.

Хай там як, а під моїм керівництвом у 2015–2020 роках маленьке, але таке прегарне містечко Глухів залишалося вірним ідеалам Майдану, за які віддали життя стільки українців. Однак для цього місту довелося мужньо й гордо стояти, мов самотній острівець чистого і вільного повітря серед океану корупції, яка, на жаль, не зникла з України. Глухів стояв, мов барикада, за кілька кілометрів від кордону з неспокійним російським сусідом, який весь цей час невпинно прагнув впливати на долю нашої країни. Ба більше, російські солдати вбивали та калічили наших вояків і волонтерів на фронтах Донбасу в розв’язаній Росією жахливій війні.

24 лютого 2022 року, у відповідь на московську спробу захопити українську столицю, розпочалася Велика Українська Національна Виз­вольна війна, що в єдиному запалі об’єднала всі життєві сили народу і нарешті дарувала Україні істинну незалежність.

На цьому дивному і непростому шляху я, певна річ, вдавався до помилок і, напевно, багато кого розчарував, однак я завжди і всюди прагнув робити все, що було в моїх силах і якнайкраще, твердо
пам’ятаючи девіз, що містився на гербі роду Терещенків: «Прагненням до суспільних користей».