Автор: Магдалена ПЛАЦОВА
Мова оригіналу: чеська
Перекладач: Лідія КІЦИЛА
Обкладинка: тверда
Кількість сторінок:240
Формат: 84х108/32
Жанр: Роман
Рік видання:2026
ISBN: 9786175531129

Хто така Феліція Бауер, якій Франц Кафка адресував кілька сотень сторінок листів? Це питання ставила собі Маґдалена Плацова, коли писала роман «Життя після Кафки». Результатом стала книжка, що заслуговує на увагу як дослідників постаті Кафки, так і тих, хто ніколи глибше не займався творчістю найвідомішого празького письменника.

Авторка почала шукати сліди Феліції в Америці у 2010 році, коли ще був живий її син. Зустрічі з ним і його родиною стали основою книжки, яка зрештою розповідає не лише про Феліцію, а й про інших людей, пов’язаних з Кафкою, чиї долі тісно переплелися з передвоєнною Європою та її уламками.

Основна дія книжки відбувається між 1935-м і 1960 роками, між окремими дійовими особами й містами: від Нью-Йорка через Ліон, Париж і Женеву аж, скажімо, до Тель-Авіва. Історичні злами, які втручаються в життя ключових персонажів, часто відбуваються радше на тлі оповіді про буденні речі. Десь у тіні роману постійно присутній Франц Кафка. З огляду на часовий діапазон, він з’являється лише у спогадах, натяках, ремінісценціях; як фантом, що тягнеться за Феліцією Бауер (і за іншими персонажами), мов тінь, яка хоч і виринає рідко, проте надзвичайно інтенсивно.

Присвячується нащадкам Феліції Марассе, уродженої Бауер, без доброзичливості та довіри яких ця книжка не була б написана.

Ця книжка не є історичною біографією. Деякі персонажі, що в ній з’являються, справжні й носять імена людей, які дійсно жили. Інші мали своїми прототипами реальних осіб, але їхні імена я змінила. А ще тут є персонажі та події, які я повністю вигадала. Сподіваюся, що читачі самі знайдуть пояснення причин, які спонукали мене до цього.

Стосовно цитованих документів, то автентичні тексти, використані мною, на відміну від вигаданих, завжди надруковані курсивом.

Нью-Йорк, 15.10.1975

Шановний пане Канетті,
я прочитав вашу книжку про Франца Кафку та мою матір Феліцію, в дівоцтві Бауер. Я б волів, аби вона взагалі не потрапила мені до рук. Але, на жаль, завжди знайдеться якийсь «друг», який не полінується повідомити мене про найновіші здобутки кафкологічної (чи кафкографічної?) літератури, що, ймовірно, — принаймні судячи з кількості видань, — є дуже прибутковим бізнесом.

Я не буду тут зупинятися на постаті Франца Кафки. Мені більше нічого додати до того, що ви самі досить правдиво описали в книжці. Чи був він великим письменником, цього я насправді не можу оцінити, але абсолютно впевнений, що був невротиком, мазохістом, а коли йдеться про стосун ки з жінками, ще й садистом.

Кожен із листів, що їх ви так докладно цитуєте, як на мене, міг би слугувати підставою для психіатричного діагнозу, і кожного з них мало б вистачити, щоб моя мати якомога швидше розірвала з ним стосунки.

Чому вона цього не зробила, я насправді не знаю. Цю рису її характеру я не мав можливості дослідити. Очевидно, тут зіграла певну роль тогочасна мода, відлуння декадансу на зламі століть. Мати, наприклад, обожнювала Стріндберґа1, який, погодьтесь, у деяких своїх проявах теж є вельми морбідним2. Але про цю її «любов» я сам дізнався лише з листів Кафки, коли прочитав їх разом з іншими читачами після смерті матері. Мої батьки належали до «старої школи» і тримали певну дистанцію з нами, дітьми. Про їхнє приватне життя ми знали небагато. Проте достатньо, щоб я вважав за необхідне якомога рішучіше заперечити те, як ви у своїй поспішній і сенсаційній книзі трактували мою матір.

Про поверхневість вашого підходу свідчить навіть лицемірне та нібито скандальне «відкриття» у вступі: «Отож ми нарешті знаємо ім’я жінки, яку досі приховувала лише початкова літера Ф.!»

Шановний пане, якби ви справді цим поцікавилися, то могли б давно дізнатися повне ім’я моєї матері, і вам би не довелося застосовувати детективні методи. Досить було прочитати всім доступну біографію Кафки з-під
пера Макса Брода, про якого я теж невисокої думки, але йому, щонайменше, не можна відмовити в добрій волі і —
принаймні щодо моєї матері — в певній чуйності.

Мати мала багато талантів. Вона була радше практичною людиною. No nonsense person1, як тут кажуть. Проте мистецтво завжди справляло на неї глибоке враження. Література, театр і музика. Мій батько, за професією приватний банкір, був чудовим піаністом і, якби замолоду йому дозволили обставини, присвятив би себе музиці.

Мистецтво було однією з тих «магій», якими Кафка міг впливати на матір. Зрештою, він був опублікованим автором, як кажуть сьогодні. Це також, безумовно, мало свій ефект.

Мати не здобула формальної освіти: у п’ятнадцять років була змушена кинути школу й піти працювати, з посади звичайної друкарки власними силами доросла аж до керів ниці відділу продажів. Завжди дуже любила читати й охоче вчилася нового. Коли в тридцятих роках ми втікали спершу з Берліна до Женеви, а потім до Америки, вона, замість інших цінностей, везла з собою книжки. Особливу добірку становили ті з них, які подарував їй Кафка: вона тримала їх усі разом, близько шістдесяти томів. Серед них був і примірник Біблії. Після її смерті я продав їх видавництву «Фішер» у Німеччині. Це були єдині гроші, зароблені на Кафці, тоді як на ньому наживаються всі хто завгодно.

Мати була емоційною, теплою і шляхетною жінкою. Ще до заміжжя вона опікувалася дітьми — сиротами війни в берлінському єврейському притулку, і пригадую, що, навіть створивши власну сім’ю, продовжувала підтримувати з ними близькі стосунки. Її «дівчата» приходили до нас у гості, і вона всіляко їм допомагала.

Вона була дуже підприємлива, винахідлива, оптимістич на й весела, не дозволяла себе нічим зламати. Її любили всі, хто її знав. Мала організаторський і комерційний хист, зрештою, саме вона після еміграції до Америки утримувала родину. Особливо останні дванадцять років, після того як батько пережив інфаркт і вже не міг працювати. Я також, зрозуміло, намагався допомагати в межах можливостей: давав приватні уроки, отримував стипендії за успішне навчання тощо.

Мати закінчила курси масажу та перукарства і відкрила салон краси. Разом зі своєю сестрою пекла і продавала печиво, згодом вони розширили асортимент. Відтак відкрила магазин з товарами для в’язання та дрібною галантереєю. Але матері ніколи, повторюю, ніколи б не спало на думку торгувати листами Франца Кафки, які вона таємно зберігала протягом сорока років. Я сам про їхнє існування довідався від однієї родички, аж коли мені виповнилось вісімнадцять. Доти я нічого не знав про мамині стосунки з якимсь Кафкою, його ім’я мені було відоме лише з корінців книжок, у які я вдома краєм ока зазирнув і які мене не зацікавили. Біографія Кафки, написана Бродом і видана в Празі ще перед війною, потрапила мені до рук лише у п’ятдесятих роках, коли вийшла в розширеному вигляді в Німеччині. З мамою я про це не говорив, як, зрештою, про будь-що інше стосовно Кафки. Але я напевне знаю, що вона прочитала біографію Брода, як і Кафчині щоденники та «Листи до Мілени»4. Що вона про все це думала — не маю уявлення. Можу лише здогадуватися.

Ви, пане, написали буквально, що в моєї матері «піднялася рука продати листи». Тим самим ви опосередковано звинувачуєте її в безсердечності та розрахунку, навіть насміхаєтеся з неї. Ото вже геройство! На безпечній відстані гострити зуби на жінку, про яку ви геть нічого не знаєте і яка не може себе захистити. Зрештою, хто міг щось знати про мою матір, якщо адресат ретельно знищив її листи, тоді як вона зберігала кожну листівку, кожну телеграму, навіть листи, які не були адресовані безпосередньо їй та які не писав Кафка, але вони якось торкалися їхніх стосунків. До прикладу, ті, що їх писала бабусі Анні мати Кафки, Юлія. Я часто запитував себе, чому вона все це так ретельно зберігала.

Це правда, що мати була надзвичайно педантичною. Кожен папірець мав у неї своє місце, був акуратно позначений і впорядкований. Цю звичку, свого роду пристрасть, вона, ймовірно, набула в канцелярії. Знаєте, що мені навіть спало на думку під час читання книг Кафки? Що така риса — я б назвав її захопленням сучасною бюрократією — була спільною для них обох. Хоча кожен підходив до цього з іншого боку. Моя мати — з боку практичності та розуму (хоча кожна пристрасть розкриває в собі й «не-розум»), а Кафка — з боку нестями. Це жодним чином не ставить під сумнів той факт, що, за свідченнями сучасників, він був безумовно здібним чиновником. Але не хочу лізти не в свою справу, адже ви тут для інтерпретації Кафки! Я ж залишуся при своїй матері.

Мені також спало на гадку, що для неї, либонь, цей пакет листів був чимось на кшталт судового досьє. Для захисту чи звинувачення — не знаю, мабуть, і те, й інше; в будь-якому разі воно мало бути повне. Про Кафку та їхні стосунки вона зі мною, як я вже зазначав, ніколи не говорила, навіть у дорослому віці. Але вже з того, як вона цінувала ті листи, зрозуміло, що вони для неї не були мертві. Що той сумний п’ятирічний період якимось істотним чином формував її наступне життя.

Моя мати більшу частину життя насолоджувалася повною анонімністю, ніхто нею не цікавився, ніхто її не знав. Лише через кілька років після війни, коли Кафка почав набувати популярності й активізувалося полювання на кожне його слово, вона небезпідставно стала побоюватися, що після її смерті деякі відомості, які вона вважала приватними, можуть потрапити до громадськості. Була рішуче налаштована знищити листи перед смертю, справді хотіла це зробити. Але не могла наважитися і постійно це відкладала.

Зрештою вона таки знищила кілька листів, про що я дізнався не від неї (тоді вона підозрювала мене у змові з видавцем Шокеном5, а від її найкращої подруги…

Вона чіплялася за листи Кафки з майже незбагненною впертістю, і переконати її продати їх було нелегко. Пан Шокен і Макс Брод вмовляли її протягом кількох років. Зрештою, вона таки поступилась. Але не через гроші, хоча хворіла і мала потребу в коштах. Радше в певний момент вона зрозуміла, що не зможе знищити листи, як планувала, і, якщо помре, втратить над ними контроль.

А я попросту пригрозив, що після її смерті продам листи. Насправді, шановний пане, я її змусив до цього продажу.

Докори сумління через зраду, яку вона, на її думку, вчинила щодо Кафки (їй ніколи не вдавалося переконати себе, що це не зрада), ймовірно, дещо пом’якшила обіцянка Шокена: після книжкового видання рукописи будуть передані до Національної бібліотеки в Єрусалимі.

На жаль, пан Шокен помер у 1959 році, тобто на рік раніше за мою матір, і тому не міг особисто виконати свою обіцянку. Чи виконали її спадкоємці, я не знаю, мабуть, нас би про це повідомили.

Я дуже неохоче повертаюся до цього, залюбки викинув би все з голови. Але ж мушу обстоювати матір. Якщо це неможливо зробити перед вашими читачами, то принаймні перед вами.

Ні, моя мати не безсердечно продала Кафчині листи, як ви написали. Більш того, я вважаю — та з соромом і болем кажу це лише вам, — що втрата цих пам’яток передчасно її вбила.

З 1955 року вона, власне кажучи, вже помирала. Перший інсульт, який залишив тільки легкі наслідки, пережила ще в 1953 році. У 1956 році був наступний інсульт, але й після нього вона почасти відновилася і повернулася додому.

Мати була міцним горішком. Проте мешкати сама вже не могла, і я переконав її переїхати з Лос-Анджелеса до нас у Нью-Йорк. Прожила з нами кілька місяців, а потім стався третій, фатальний удар, від якого вона вже не оговталася.
Півтора року лежала в лікарні в Рай1. Додому її забрати
змоги не було — йшлося про постійний догляд.

У ті останні роки вона не могла ні рухатися, ні говорити, хоча все розуміла і була при тямі. Буквально ув’язнена у власному тілі. Що тоді відбувалося в її голові?

Ну, але це вже моє пекло, коли вночі не можу спати. Здібна комерсантка, еге ж? Жінка без серця.

У тій афектованій книжці, яку про Кафку написав Макс Брод, я прочитав, що й сам Кафка наприкінці життя через туберкульоз гортані не міг говорити. На відміну від матері, він, однак, принаймні міг писати, доки тримав у руках
олівець.

Бачите, тут є певний натяк на симетрію, хоча справедливістю я б це не назвав. Сенс цього, звісно, залишається для
нас недосяжним.

Закінчу побажанням: хай би повідомлена мною правда лягла на ваше сумління настільки важким тягарем, щоб надалі ви обережно ставилися до своїх вимислів.

«З повагою» чи «щиро» написати не можу, тим більше «Ваш».

Доведеться вам задовольнитися підписом.

Йоахім М.

1 Юхан Август Стріндберґ — шведський прозаїк, драматург, жи-
вописець (тут і далі — прим. перекл.).
2 Морбідний — хворобливий, патологічний.
3 Ділова, практична особа (з англ.).
4 Книжка, в якій зібрано деякі листи Кафки (з 1920 по 1923 рік) до
Мілени Єсенської, чеської журналістки, коханої письменника.
5 Салман Шокен — німецький видавець єврейського походження.