Коли дізнаєшся, що головним героєм роману є Ярослав Гашек, мимоволі чекаєш на появу знайомих інтонацій ‒ тієї самої швейківської іронії, хитрої простоти й веселого саботажу реальності. Однак Доускова навмисно відводить читача від цього очікування. Її Гашек не тріумфальний автор народного героя, а людина в стані внутрішнього виснаження, зламаного ритму життя й дивної, майже фізичної втоми від самого себе.

Так, це вже відомий письменник, із репутацією, з гучним ім’ям, але водночас людина, яка не дуже дає собі раду з побутом, стосунками й власними імпульсами. Якщо тут і з’являються риси, які можна асоціювати зі Швейком, то радше у формі пасивного плину за подіями, ніж активної гри з абсурдом. Це не стратегія і не сатиричний прийом, а радше спосіб існування: не чинити опір, коли вже бракує сил щось змінювати.

Постать героя вибудувана через тілесність і психологічні дрібниці: важкість у рухах, схильність до саморуйнування, раптові рішення, що виглядають як втеча, а не як протест. Це Гашек не з анекдоту, а з щоденної, не надто фотогенічної реальності ‒ часом кумедний, але частіше тривожний і вразливий. Його «ведмежий танок» ‒ це не жарт, а точна метафора існування: рух є, але він важкий, незграбний і зовсім не святковий.

Іронія роману спрямована не на літературний міф, а на людину всередині цього міфу. Авторка ніби знімає з Гашека бронзу й показує те, що зазвичай лишається поза біографіями: втому, роздратування, самоіронію, яка вже не веселить, а радше допомагає не зійти з розуму. У цьому образі майже немає героїчного, зате багато дуже впізнаваного для будь-кого, хто колись відчував, що власне життя виходить з-під контролю.

Тож «Ведмежий танок» ‒ це роман не про автора, який формує образ Швейка, а про людину, яка вже створила легендарного літературного героя, але сама почувається загубленою всередині власної біографії. І саме цей несподівано приземлений, некомфортний портрет робить образ Гашека у Доускової цікавим, живим і, попри всю іронію, досить трагічним на фоні переломних історичних подій початку ХХ століття.

Для ілюстрації використано стару листівку Києва початку минулого століття, адже у нас, в будинку на Володимирській, 36, Гашек писав свого Швейка.