Цей ретро-роман, який за стилем написання схожий на класичні детективи, є першим твором з серії, а я тепер чекаю на продовження.

Це було цікаво, повільно, але в міру, насичено подіями, а сюжет крутився довкола персонажів, котрі на перший погляд не повʼязані між собою, втім це бачення оманливе.

Ми опиняємося в Осло в 1968 році, бачимо одне вбивство, за ним ще одне. Розслідування ведеться помірковано і без поспіху, але з кожним наступним кроком відкривається те, що приховано в минулому і ті повороти стосуються часів другої світової війни. Ці дві лінії вправно переплетені, а злочини нинішні так же само страшні, як і ті, що сталися давно.

Мотивація персонажів певною мірою зрозуміла, хтось приховує правду, а хтось хоче нарешті про неї заговорити. І зрештою ота правда, яка тиснула роками, і є ключовим фактором в тексті, правда, яка показує людську справжність, вчинки, які лякають, дії, які вчиняє людина заради власного порятунку. А отой момент, де автор наче б кидає натяки, мовляв, людина вчинила злочин, але разом з тим порятувала когось іншого… саме той момент викликав багато суперечливих емоцій і думок.

Цікаво було спостерігати за ходом розслідування, але не менш цікавим було бачити, як люди лукавили, як відбілювали себе, як слідували за тією правдою, яку вважали істинною. І це той момент, коли читаючи детектив, не просто поринаєш в події, а й намагаєшся зрозуміти персонажів, котрих пошматувала війна.

Це було сильно – сплетіння детективу з історичним тлом.

Неабияку роль у сприйнятті відіграв головний персонаж – молодий детектив Колбйорн Крістіансен. Сподобалися його поміркованість, розсудливість і змога розплутати брехню, якої було багато.

Якщо любите деталізовані, продумані детективи, обов’язково беріть на замітку.

«Мухолюдці» Ганс Улав Лалюм