Нічого подібного я не читала. Справді. Це дуже незвично подана розповідь, яка запамʼятається

Головні персонажі, а їх чимало, дотичні до журналістики – кореспондент, автор некрологів, головний і випусковий редактор, фінансова директорка, видавець…
Усі вони варяться в одному котлі.
Усі мають свої сімейні проблеми, мрії, кохають, втрачають, налагоджують стосунки з дітьми, бачать чиюсь зраду і… працюють.

Робота кожного з середини.

І що найбільш вражаюче, а таке рідко зустрінеш в книжках, адже ми загалом звикли до позитивних персонажів наділених позитивними рисами, – а тут автор чітко, яскраво і з психологізмом показує людську суть кожного, те, на що вони здатні піти заради того, аби написати некролог, або ж з метою, щоб їхня стаття опинилася на першій шпальті.

Зрештою саме ця суть подачі сюжетних ліній, трохи інша точка зору і міститься в назві книжки – «Імперфекціоністи» (Том Рахман). Адже власне саме поняття протилежне періекціонізму, тобто прагненню до досконалості у всьому. Це своєрідний стан внутрішнього конфлікту і це яскраво зобразив автор.

Персонажі, на яких тримається кожна книжка, тут яскраві і незабутні. Від висновків, вчинків, думок і дій декого я всміхалася, хтось змушував задуматися.

Автор не прикрашає, не робить наголос на чомусь конкретному, не виправдовує… він просто показує сцени і вчинки, а читач після кожного розділу сам доходить до висновку – згоден він з персонажем чи ні.

Цікаво було доторкнутися до таємних і зазвичай прихованих аспектів журналістики, адже у мене диплом журналіста. Ну, розумієте мій інтерес.

Я не беруся її радити всім, адже вона дійсно незвична й нетипова, але якщо ви любите експериментувати, відкривати для себе не просто нову літературу, а нові підходи до зображення тем, то беріться. Вона глибока, з психологічною складовою і просто трохи дивними, але реально цікавими персонажами.

Новинка від видавництва «Фабула»