Прочитавши дві попередні книжки автора, я вирішила, що зрозуміла його маневр, власне те, як він закручує сюжет, приховує винуватця, а потім крижаним дощем в кінці книжки показує правду

От я і бралася за третю частину з певністю, що здогадаюся швидко. Десь зі сторінки 80-ї я почала підозрювати одного персонажа, потім збагнула, що помилилася і переключилася на іншого… я була впевнена, що на цей раз розкусила задум автора.

І яким же було моє здивування, коли я знову ж таки помилилася, бо не зуміла розгадати клубок хитросплетінь.

І в тому ж неймовірний кайф, коли автор закручує деталі і хід подій так, що читач приголомшений.

Отож, нове розслідування, до якого був долучений відомий нам антрополог Девід Гантер відрізняється від попередніх. Злочини більш зухвалі і жорстокі, їх більше, напруга зашкалює, атмосфера передана до дрібниць.

Тут поліція і група антропологів полює на серійного вбивцю, який стає дедалі зухвалішим. І наступає момент, коли розумієш, що автор знову робить Девіда мішенню, згущує фарби, а потім сюжет повертається так, що усі здогади розсипаються, як картковий будинок.

Тому непередбачуваність подій тут на найвищому рівні.

Великим плюсом (хоча цей момент може багато кого відлякати))) є те, що автор деталізує все – персонажів, місця вбивств, стан тіл, паралелі з попередніми жертвами.
Саме через це його твори важко сплутати з іншими. Зрештою, вони й між собою абсолютно не подібні, адже в кожній новій книжці події розгортаються в інших містах, зʼявляються нові персонажі.

Окремо про легкість читання попри важкість теми. Шалено люблю, коли мова проста, як тут, читається швидко, а персонажі непересічні, цікаві.

Чекаю на четверте розслідування, бо твори автора запам’ятовуються.

«Шепіт мертвих» Саймон Бекетт