801 день широкомасштабки
Спроба аналітики. Перша частина.
1. Чи є суттєві відмінності між ситуацією сьогодні і минулої весни? Спробую назвати всі:
– (не) очікування українського контрнаступу;
– програш українською владою інформаційного протистояння на своїй території;
– відносно нещодавнє рішення про виділення важливого пакету допомоги від США;
– усвідомлення більшістю європейських партнерів України незворотності ситуації у випадку їхньої зради, дедалі активніша підтримка європейських політиків, чеський пакет допомоги, який зламав “змову мовчання” та зраду в постачанні снарядів, Фіцо та Орбан, які тимчасово(?) стулили пельки;
– героїчні українці, які намагаються дронами замінити західну артилерію;
– постійні вкиди про потенційні домовленості з агресором, поступки окупованою територією;
– наявність втоми не тільки на фронті, а й у тих, хто у відносній безпеці;
– постійно присутня в суспільній дискусії тема мобілізації та демобілізації;
– усвідомлення багатьма експертами, що тільки на полі бою перемогти неможливо, потрібні перемоги і на дипломатичному фронті;
– армія недодержави з боліт швидко навчається і переозброюється;
– радянська зброя у росіян закінчується; більша частина їхніх старих виробництв не можуть створювати зброю у великій кількості, але дронове виробництво швидко розвивається, мультиплікується;
– союзники росії – диктатори, тому допомога ворогу, якщо домовлено, надходить системно. І ці союзники багато чого можуть.
– союзники України є демократіями і для системної допомоги потрібен консенсус у суспільстві; це складно і дорого з точки зору часу, але з нами значна частина демократій світу
2. Країна поступово усвідомила, що війна триватиме не два-три тижні, не на два-три місяці і, на жаль, не на два-три роки. Война – нова реальність. При чому, це війна нового покоління. Якщо в часи Другої світової технології змінювалися еволюційно протягом років, то сьогодні вони змінюються за місяці і тижні. На дію з’являється протидія, на мистецтво виконавця- протимистецтво, на вміння – технологія. Кожна нова технологія копіюється або зустрічає альтернативу. Українське суспільство на це реагує набагато швидше, ніж російське, але українська державна машина в умовах демократії не завжди встигає за змінами. Українська система суспільного договору починає сприймати нетолерантність до корупції як вимушений компроміс, а не як логічну систему існування суспільства, але нехай хоча б так.
3. Наша держава поступово переходить на воєнні рейки. Суспільству не кажуть конкретно про потребу у військових, але це очевидно всім. Чи ефективно використовується людський ресурс тими, хто ухвалює рішення? Мабуть, ні. Чи є цифри цієї неефективності або альтернативний маршрут, яким можна привести суспільство до сприйняття складних реалій? В інформаційному голоді – ні. Чи є альтернативою продовженню сьогоднішньої хибної управлінської реальності спроба створити щось накшталт уряду національної єдності? На мій погляд, – ні.
4. Чи правильною є спроба зібрати у Швейцарії форум тих, хто, з різних причин, хоче завершення цієї вже довготривалої війни – так. Серед них точно є ті, хто по-справжньому співчуває українцям, ті, хто має гуманізм як категоричний імператив, ті, хто шукає можливості заробити на мирному договорі, ті, хто хоче відбілити агресора, і навіть ті, хто є його партнерами, очима у вільний світ.
5. Кожен день війни забирає життя військових та цивільних українців. Щодня страждають діти. Кожна доба віднімає ресурси. Але так само щоденно постачальники військового обладнання та техніки у всьому світі заробляють гроші. Це їхній час. Економіка військового часу – це не завжди голод та хвороби. Це ще й робочі місця, розвиток технологій, вирішення демографічних питань, захоплення нових ринків. Тому, коли ми говоримо про шляхи завершення війни, варто аналізувати величезну кількість факторів.



