Це одна з найкращих книжок, які я будь-коли читала. Історія, яка поглинає, мучить, тримає, а потім жалить. Роман, який я перечитала вшосте, якщо не помиляюсь. Вшосте! І знаю, що ще до нього повернуся.

Драма, родинна сага про непросту сім’ю, в якій зростало три дитини. Дорослішали, робили помилки, втрачали, шукали свій шлях, розлучалися, кохали, пробачали…

Два брати, одна сестра, матір, яка була нещасливою в шлюбі, батько, який дбав про майбутнє одного з дітей.
Акцент на дітях, а родина схожа на тло, яке лишило відбиток.

Характер кожного прописано ідеально. Усі різні, прагнуть чогось свого, хтось просто жити, а хтось – вибратися зі злиднів, хтось любити, а хтось боїться створювати сім’ю.

Я не знаю, як вмістити у відгук усі емоції, думки і враження. Не знаю, бо це нереально.

Це дуже глибока історія, багатошарова, в якій автор не стає на чийсь бік, не робить наголосів, натомість лишає всі висновки на розсуд читача. І читаючи, розумієш кожного, хвилюєшся, вболіваєш.

Тонко, легко і майстерно написано, подано настільки різносторонньо, що розумієш кожного з дітей, навіть ту саму матір, яка то зрікається, то шукає прощення.

Книжка немаленька, 860 сторінок, але відкласти й відірватися важко. Історія тримає своєю гострою, непередбачуваними поворотами, неординарними персонажами.

Фінал. Звісно, я знала, чим закінчиться, але було так само боляче, коли вперше прочитала (а це сталося багато років тому, коли я навчалася на курсі третьому). Безжальний фінал.
Фінал, який хочеться змінити.

Після цієї книжки важко читати щось інше.

«Багач, бідняк» має продовження – «Убогий, крадій» (Ірвін Шоу), на вихід якого я чекаю з нетерпінням.

Читайте. Однозначно раджу.