Початок осені завжди асоціюється з яблуками. От і я своє осіннє читання розпочала з книжки, що має назву «Райські яблучка». Її написала моя улюблена письменниця Ірен Роздобудько, а видало Видавництво “Нора-Друк”. Зазвичай пані Ірен пише прекрасні романи, але цього разу це збірка короткої прози. І вона дуже особлива. Зараз я розповім вам в чому полягає ця особливість.

Книжка складається з трьох частин і в основу першої частини покладено реальний онлайн щоденник авторки, який вона вела на своїй фейсбучній сторінці, починаючи з того страшного ранку 24 лютого 2022 року. Ця частина називається «Київська симфонія – 2022». Війна застала Ірен Роздобудько в її київській квартирі, тож вона пережила свій власний досвід страху та невідомості перших днів повномасштабного вторгнення. Щоб зафіксувати думки та емоції тих тривожних днів, письменниця публікувала їх у Фейсбуку. Згодом це стане основою книжки, де лаконічний стиль зафіксованих тез авторка збагатила своїми роздумами та спогадами. Вони стали переосмисленням всього, що сталося з нею, з її родиною, з її країною.

Друга частина книжки, яка називається «Топографія» – це спогади та роздуми авторки про Донецьк, місто свого дитинства і юності, та Донбас загалом. Вона розуміє, що саме звідти бере початок сьогоднішня війна і намагається проаналізувати корені цього зла. Чому невелике промислове поселення, яке започаткував надзвичайно підприємливий, хоч і неписьменний британець Джон Юз (до речі для мене стало великим відкриттям, що Юз не мав жодної освіти), перетворилося спочатку на бастіон більшовизму й тоталітаризму з «Артьомом» та йому подібними, а вже в наші часі стало розсадником якось непроглядної темряви й безнадії? Можливо це місце прокляте ще від часів, коли Юз розбудив «залізного царя», що мешкав глибоко під землею. Хто зна, але воно таки мало запах безвиході, від якої багато хто (в тому числі й сама авторка) за першої можливості намагалися втекти. Хтось раніше, хтось пізніше, а хтось «останнім вагоном» влітку 2014-го. Та, попри все, Ірен Роздобудько розповідає читачеві не тільки про потворне обличчя своєї малої батьківщини. Відчувається, що вона ностальгує за містом свого дитинства: за центральною вулицею, яку бабуся називала на старий лад «першою лінією», за райськими яблуньками, що росли обабіч цієї вулиці чи за тим, як семилітньою дівчинкою проводжала й зустрічала літаки в місцевому аеропорту, мріючи полетіти далеко-далеко. Але час збігав і світ змінювався. Згодом не було вже кому варити варення з райських яблук, та й самі яблуні вже не прикрашали головну вулицю міста. А потім, через багато років, перетворилося на руїни й місце польоту її мрій, ставши символом вічної слави українських кіборгів. Та мрія маленької дівчинки таки здійснилася. Вона полетіла. Далеко й високо. Фізично і ментально. І тепер з цих висот вона може іншими очима дивитися на терени свого походження та ділитися своїми думками зі світом.

Третя частина книжки складається з оповідань та новел, які авторка написала після 2014 року і які показують зріз тогочасного суспільства. Ця частина називається «Різні люди» і її назва дуже точно відповідає суті написаного. Це глибокі психологічні твори, в яких авторка показує метаморфози людського єства. Бо умови, в яких опинялися персонажі новел, часто ставали каталізаторами їх справжньої сутності. Звичайні й непоказні ставали героями, а вчорашні круті й сміливі – зрадниками.

Ірен Роздобудько справжня майстриня слова. Вона перфектна романістка, але, як виявилося, не тільки цей жанр підкорився письменниці. Я вперше зустрілася з її малою прозою і, признаюся, була просто зачарована. Читати її новели – це величезна естетична насолода. Бо проза пані Ірен звучить наче музика. Трохи сумна, трохи меланхолійна, але вишукана і глибока.

Сьогодні 926-й день війни. Два роки шість місяців та десять днів наші закляті вороги намагаються нас знищити. Дивно питати чому вони прийшли й за що хочуть нас знищити. Відповідь очевидна: щоб України не було. Взагалі. Весь цей час ми живемо в режимі постійної напруги та невизначеності. За цей час життя кожного з нас змінилося: ми навчилися виживати в умовах обстрілів, пристосовуватися до відсутності електроенергії, тепла й води. Ми відчули біль втрат, але й побачили силу єдності та підтримки. Кожен день наближає нас до перемоги, але разом з тим приносить нові виклики. В той перший день Ірен Роздобудько навіть не уявляла, що буде попереду і скільки часу все це триватиме. Вона просто фіксувала свої думки та емоції. Десять днів. Десять перших страшних днів вона відтворила у своїй книжці. І це неоціненний матеріал для подальшого вивчення тих подій. Так, це її особистий досвід, але з таких окремих досвідів і буде складатися літопис цієї війни. Війни світла проти зла і темряви, в якій ми обовʼязково переможемо.

#книгороздуми #книгомандри #книги2024 #книгивійни #райські_яблучка