З перших сторінок, коли оповідач підводить до того, що має статися, неможливо не впізнати манеру написання й почерк автора. І це кайф.
Оті деталізовані описи дрібниць, які можливо й не відіграють роль в загальному контексті історії, але безсумнівно передають атмосферу, показують нам внутрішній світ персонажів, готують до подальшого розвитку подій – в тому неабияке задоволення від читання творів Кінга.

І мабуть, чесно зізнаюся)
Найбільше мені подобається не те, про що він розповідає.
А те, як він це робить.

«Казка» – зовсім не страшна) хоч напруга тут присутня.
Хлопця Чарлі неможливо не полюбити, а відлюдькуватий сусід Говард не може не подобатись, хоч безкінечно бурчить.

З самого початку автор знайомить нас з цими двома персонажами й натякає, що в дворі Говерла, а точніше в його сараї щось є. Але ми дізнаємося про те загадкове місце згодом, адже спершу маємо пройти те, що пройшов Чарлі – порятунок сусіда, відвідини в лікарні, обовʼязки, які він кладе на свої плечі, й догляд за старою собакою.
І саме крізь вчинки людей Кінг дуже вміло показує те, якими люди є насправді.

І лише потім разом з цим юним хлопцем ми вирушаємо в інший світ. Так, свого роду казковий. Так, з власними законами. Так, з добрими і злими створіннями.
Зрештою, від того й назва твору.

Книжка немаленька, але читалося легко.
Ті описи, а це перших сторінок 300, де події розгортаються довкола хлопця і старого чоловіка, я прочитала за день. Неможливо було відірватися.
Коли вже автор огорнув нас в світ магії, то просувалася по тексту повільніше, але загального враження від книжки це аж ніяк не зіпсувало.

І попри всі труднощі, боротьбу, втрати і непередбачувані події, фінал книжки добрий. Мабуть, такий, як мав бути саме в цій історії.

Та найбільше сподобалися моменти, коли автор описав життя хлопця з батьком. Те, що обом довелося пройти після загибелі матері. Те, як вони вибиралися з проблем. Те, як вони зрештою піклувалися один про одного. Це було шикарно описано.

Раджу. Однозначно раджу!