Євгенія Кононенко. Нескінчені розмови. Уривок з книжки
Автор: Євгенія КОНОНЕНКО
Обкладинка: тверда
Кількість сторінок:152
Формат: 84х108/32
Жанр: Есеї
Рік видання:2024
ISBN: 9786175530719
І я, перекладачка їх обох, відчула їхню текстову типологічну подібність саме після перекладу невеличкого тексту Симони де Бовуар «Монолог», який входить до книги «Ошукана жінка». Я збагнула, щоАнні Ерно свідомо писала в стилістиці цього самого «Монологу». Більше того: вона прийняла несвідомий виклик «Монологу». Адже «Монолог» Симони де Бовуар є текстом хоча й правдивим, але дещо ідеологічним. Меседж «Монологу» є таким: дорогі жінки! якщо ви шукатимете мужчину, замість того щоб шукати себе, ви закінчите так, як оця особа несповна розуму, яка промовляє цей плутаний монолог.
А в Анні Ерно нема ідеологічних текстів. Вона пише на онтологічному, не на ідеологічному рівні. В неї навіть фемінізм не є ідеологічним, а є досвідом індивідуального переживання. Це приготування неповторно смачної страви для чоловіка, який прийшов з роботи, жінкою, яка так само прийшла з роботи. Ні, вона не прагне, щоб готували вечерю для неї, вона це зробить сама. Тільки хоче, щоб від неї не вимагали таких претензійних харчових інновацій. Марі-Франс, до речі, завжди куховарить для Клода, та й для мене, якщо я поряд, саме з інноваціями. Але це її свідомий вибір, не примус…
Але від кулінарії повернемося до літератури. У Симони де Бовуар не всі твори є ідеологічними. Зрештою, якщо ідеологічною є «Друга стать», то тут сам Бог велів, це соціологічний твір, не художній. Окрім «Другої статі», Симона де Бовуар написала багато художніх творів, багато з яких все-таки є ідеологічними. Але «Глянцеві картинки» вийшли на онтологічний рівень осмислення буття в рамках сюжетного художнього твору.
Анні Ерно не пише сюжетних творів! Вона виробила свій неповторний стиль літературної відвертості, коли це, за певних обставин, може бути переконливішим, ніж добре побудований сюжет.
Виникає питання: для чого потрібна особиста відвертість, не відвертість героїв художнього твору, а відвертість особистого досвіду того, хто пише той твір, який читає цей читач? Коли це не епатаж і не бажання стати відомим? Для чого розповідати про те, про що в родинах мовчать?
Анні Ерно приїздила до Києва у 2001 році на запрошення Французького культурного центру. На зустріч прийшли, здебільшого, студенти — французькі філологи, щоб поспілкуватися з носієм мови. Вони добросовісно прочитали книжки Анні Ерно, які були в медіатеці культурного центру. Головне питання до письменниці було: «Як ви насмілились говорити про таке?» Те саме питання я чула на свою адресу на презентаціях своєї книги есеїв «Слово свого роду»: як ви насмілились говорити таке про найближчих людей, про свій рід? Чи не порушуєте ви головної підвалини існування, святості Роду? Анні Ерно відповіла, що святість роду порушує не дочка, яка із болем розповідає про батька, який справді хотів вбити матір, а той батько і та мати, між якими виник ганебний конфлікт на очах у дочки.
Тоді їй минув шістдесят один рік, і ця жінка вразила мене своєю красою. Мені було сорок два, і я думала: як доживати до такого віку, то тільки в такій формі.
Євгенія КОНОНЕНКО



