Роздивляюся фото подруг і знайомих.
Ми всі змінилися.
Постарішали.
Саме постарішали, а не постаршали.
Хоча йдеться не про зморшки чи сивину.
І не про прожиті роки.
А про погляд. Вираз обличчя.
Очі. Усмішки.
Ми втратили колишню легкість. Розкутість. Простоту.
Нашими вічними посестрами стали сторожкість, вразливість, тривожність.
Але попри все – ми є.
Ми й досі усміхаємося.
Тримаємо спину і все, що на плечах.
Віримо в долю і трохи – в весну.
Бо коли дні довші – на серці легше.
Ми вже ніколи не побіжимо наввипередки з вітром.
Але й ніколи не здамося на поталу бурі.