1. Перше, на що потрібно звернути увагу, – це те, що суспільству і видавцям стало, нарешті, зрозуміло, що немає сенсу очікувати від держави та тих інституцій, які мають відповідати за стан справ в культурі загалом і книжковій сфері, не те, що системного аналізу ситуації, яка призвела до багаторічної кризи в галузі, але й навіть обіцянок щось конкретне змінити. Тому почнемо саме з обіцянок і виконання.
Два роки тому було ухвалено Програму пропаганди читання, яка ухвалюється на моїй памʼяті втретє, і жодного разу не виконувалася майже ніяким чином через відсутність політичної волі і, як результат, фінансування. В даному випадку на першому етапі (2023-25) не було зроблено майже нічого – не були ухвалені нормативні акти, в першу чергу Закони України, які мали змінити ситуацію з функціонуванням системи публічних бібліотек і бібліотек системи освіти, не зʼявилося жодного нормування, і, як результат, виконання, обіцянок про наявність в системі публічних бібліотек книжок для людей з особливими потребами – штрафтом Брайля, для слабозорих тощо. Фактично призупинено ухвалений в 2022 році закон про підтримку книжкової торгівлі (без як такого законодавчого рішення про це), не функціонує цифрова бібліотека через небажання держави визнавати необхідність розрахунків з власниками авторських прав. Не ухвалено підзаконні акти, через що заблокована боротьба з контрабандою та контрафактом книжок походженням з держави-агресора, відсутня роль держави в системній боротьбі з електронним і паперовим піратством книжок українських видавництв. Так і не зʼявився єдиний електронний каталог української бібліотечної системи, досі масово використовується російське ПО для каталогизації, оскільки держава не запропонувала альтернативу. Не сформована оптимальна система публічних та шкільних бібліотек. Наша, далеко не багата країна має найбільшу в Європі мережу, існування якої не підкріплюється виконанням поставлених перед цією мережею суспільством задач. Те саме стосується заміни фондів.
2. Згідно з офіційної інформації, станом на сьогодні система публічних бібліотек налічує близько 11.000 бібліотек з фондами на рівні 155-160 млн примірників, з яких 45% складає російська радянська, від 10 до 15% російська після 1991 року, від 10 до 15% – українська радянська література. Згідно рекомендацій світової бібліотечної асоціації, книжка в публічних бібліотеках має працювати 10-12, максимум 15 років. За цей час вона або фізично зношується, або морально застаріває. В нашому випадку, протягом всіх років незалежності списання складає в середньому 10 млн примірників, поповнення з усіх джерел – до 1 млн в найбільш «врожайні» роки. Так, у 2022 році з бібліотек України списали 12 мільйонів 971 тисячу книжок, у 2023-му – 13 мільйонів 165 тисяч, книжки російською мовою складають в цій кількості лише дві третини. Постачання нових книжок останніми роками – до 400 тисяч на рік. Звертаю увагу, що при такому ставленні до бібліотечної системи протягом 10-15 років ми її фізично втратимо. Вже сьогодні багато бібліотек в громадах існують тільки на папері через відсутність дозволу МКСК на закриття, а деякі закриті громадами і держава не відреагувала. Практичні кроки для зміни ситуації, з моєї точки зору, співпадають з тим, що держава запланувала в Стратегії розвитку читання – спочатку визначитися з оптимальною мережею, потім забезпечити якісними приміщеннями, компʼютеризувати і каталогізувати, в процесі замінити фонди. Фонди – це завжди про гроші. Заміна приблизно 100 млн примірників – це 25 млрд гривень, що є не тільки нереалістичним з точки зору бюджету воюючої країни, а і неможливим технічно для потужності видавництв та друкарень. Але, якщо говорити про 5 млн примірників на рік, сума на це складе не більше 1,5 млрд грн, що приблизно дорівнює того, що Україна щорічно витрачає на шкільні підручники. Це – реально. Держава може взяти на себе таку заміну для одної бібліотеки на громаду і, наприклад, однієї бібліотеки на 50.000 населення для великих громад. Все інше – питання місцевої влади.
3. Сьогодні обговорюється нова концепція Розвитку Культури. В проєкті, який кілька разів презентувався Міністерством Культури та Стратегічних комунікацій, немає як адекватного розуміння фінансування культурних закладів на прифронтових територіях, де ці заклади втратили або отримали пошкодження приміщень, і значна частина населення – виїхала. Серед задач в проєкті я не побачив значної частини того, що є в галузі навіть зараз – наприклад, відсутні як Українська цифрова бібліотека, так і Програма перекладів, які є в діючій Програмі пропаганди читання. Згідно з новою концепцією, тільки в 2026-2027 році планується ВИВЧАТИ (!) потребу публічних бібліотек в книгах. Жодної інформації про термінову проблеми заміни фондів – немає. Як немає жодних практичних планів по захисту інформаційного простору від російського культурного продукту та боротьби з контрафактом та електронним піратством. Підтримка книжкового ринку також не є одним з приоритетів.
4. Думаю, є сенс відволіктися від критики дії державних інституцій і перейти до ринкової ситуації. За три роки видавці успішно не тільки зберегли своє існування на ринку, так і розширили пропозицію за рахунок долі ринку, яку мали на нашій території росіяни. Чи є сьогодні цей ринок тим, що може максимально задовольнити попит читачів? Ні. Він є стихійним, і існує тільки в тих нішах, які не потребують багаторічних і багатомільйонних інвестицій – наукової літератури, енциклопедичної, довідкової, мистецької. При тому, що на ринок вийшла нова генерація письменників, переважно це ті, хто працює в масових жанрах. Після сталого зростання в 2023-24 роках, на 20-25% і більше на рік, ми сьогодні, тим не менше, маємо приблизно 1 книгу на душу населення на рік, що в 3-5 разів менше, ніж в сусідніх європейських країнах. В цій цифрі – і оплачені державою шкільні підручники, і відомчі методички, і книжки накладами 100-500 примірників. Середній наклад ринкової книги – 1000-1500 примірників, це наклади, які дозволяють виживати видавцям, але не дозволяють створити професійне авторське середовище. На гонорари при таких накладах не може жити письменник і має шукати інші джерела для забезпечення сімʼї.
5. Завдяки кільком факторам, за останні два роки суттєво зросла мережа книжкових магазинів, сьогодні це вже 500-600 книгарень, не рахуючи відділів в супермаркетах та яток на ринках. І це приблизно в 5-7 разів менше, ніж за рекомендаціями Євросоюзу навіть, якщо рахувати наше населення, як 30 млн. Важливо розуміти, що одним з факторів стало здешевлення ставок оренди через вихід з нашого ринку великих торговельних мереж одягу, взуття, побутової техніки. З моєї точки зору, ринок досягнув піку в грудні 2024 року, коли одночасно запрацювали кілька державних програм (і саме це є успіхом, за який видавці мають бути вдячні державі), є-книга для 18-літніх, є-підтримка, кешбек для національного виробника.
6. І тут ми починаємо аналізувати ситуацію станом на зараз. Падіння ринку почалося з перших чисел березня 2025 року, коли співпали кілька факторів:
– психологічна реакція покупців книжок на результат зустрічі в Овальному кабінеті, як відомо, книжка знаходиться на самому верху Піраміди Маслоу і є психологічно вразливим товаром
– завершення державних програм підтримки;
– традиційне сезонне зменшення попиту;
– поступовий перехід українців за кордоном на читання мовами країни проживання та РОСІЙСЬКОЮ через активну пропозицію росіян на європейських ринках;
– «стомлення» читачів від одноманітності новинок на ринку;
– майже повна відсутність серед бестселерів українських авторів;
– здорожчання книжок;
– завершення програм USAID, які «підпитували» творчу частину суспільства.
Як результат – ми можемо констатувати падіння ринку на 40 і більше відсотків в порівнянні з початком року. Впевнений, що травень-червень продовжать цю тенденцію, ринок ще не оцінив «дно». Почалася, поки несуттєва, криза неплатежів в галузі. Є тільки два способи це зупинити – державне замовлення для бібліотек (наявні програми суттєво на ринок не вплинуть) та зменшення обсягів виробництва, обмеження купівлі прав, скорочення книготорговельної мережі, перехід на часткову завантаженість колективів вже до кінця літа. Я хотів би помилятися, але тримісячні черги в друкарні, які були реальністю півроку тому, закінчуються.
7. Що далі? Враховуючи, що держава вкрай пасивна у всьому, що повʼязано з інформаційно-культурною сферою, я можу прогнозувати наступне:
– скорочення середніх накладів ринкової книги на 25%;
– закриття книгарень регіональних мереж і окремих книгарень;
– повернення «війни знижок»;
– збільшення хвилі хейту авторів та видавців. Це окрема тема, яка потребує аналізу спеціалістами. Постійні спроби знецінити результат роботи творчих людей, лідерів думок, впевнений, частково є результатом інформаційної війни, яку проводить ворог на нашій території. Книжкова сфера – не виключення. Все більша маргіналізація інформаційної сфери, заміна журналістики блогерством, все більша заміна літературознавства на передрук анотацій не додає капіталізації ринку.
8. Я весь час максимально уникав питання того, що багато субʼєктів видавничої сфери втратили приміщення, колективи, обладнання, можливість системно працювати через дії ворога. Багато хто з тих, хто міг створювати нові твори, захищають нас в лавах ЗСУ. Багато творчих людей загинули. Світовий досвід показує, що книжковий ринок часто зростає в період війн, в першу чергу через активізацію державних патріотичних програм. Думаю, саме подібні програми мають стати локомотивом галузі в 2025-26 році.