Особливо, коли йдеться про прочитані у дитинстві книжки. Вони назавжди вкарбовуються в нас словами, сюжетами, вчинками, героями. Потім, дорослими, ми можемо їх перечитувати й думати: та ні про що ж книжка. Але секрет у тому, що в дитинстві ми читаємо книжки інакше. Точніше – прочитуємо в них інше. І воно залишається з нами (і в нас) назавжди.
Десять дитячих книжок, які мені в дитинстві здавалися неперевершеними.
1. Всеволод Нестайко. Тореодори з Васюківки.
Книжка в мене була подерта й стара, але я сміялася до гикавки й сліз. А ще саме звідти запам’ятала вислів “цибата дівчина”. І почала боятися заблукати в кукурудзі.
2. Анатолій Дімаров. На коні й під конем.
Мені подобалося все, окрім третьої частини цієї трилогії. Тієї, де Толя в армії. Це було незрозуміло й нецікаво. Найбільше ж чомусь запам’яталися пиріжки з квасолею. У нас таких не пекли, а мені дуже хотілося. І читати зі свічкою під ковдрою.
3. Наталя Забіла. Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика і його діда.
Наш дідусь теж був дуже хороший, але Юрчиків – поза конкуренцією. А пігулки для збільшення-зменшення були просто дитячою мрією.
Але навіщо вони збільшували курчат? Курчата-велетні лякали мене в дитинстві більше, ніж потім усі жахи Стівена Кінга разом узяті.
4. Ян Ларрі. Пригоди Карика і Валі.
Ох, після цієї книжки я боялася ходити по землі, щоб випадком не розчавити якоїсь комахи, рятувала мурашок і сердилася на пташок, які їдять комах. І звісно, мріяла про сукню зі справжніх квіткових пелюсток.
5. Олександр Волков. Урфін Джюс і його дерев’яні солдати.
З усіх романів про пригоди дівчинки Еллі, песика Тотошка та їхніх друзів я любила найбільше цей.
Насправді в мене до саги було чимало запитань: як це Еллі з батьками жила у фургончику? чому, коли почався ураган, який переніс її у загадкову країну, усі побігли ховатися у звичне місце (тобто у них там що, постійні урагани і спеціальні сховища?) тощо. Волков не лише вкрав сюжет “Чарівника з Країни Оз”, але й бездумно переніс увесь американський ландшафт й колорит. Але про це я дізналася вже дорослою, коли читати оригінал було занадто пізно для того, щоб ним перейнятися аж настільки, як у дитинстві.
6. Жуль Верн. П’ятнадцятирічний капітан.
Того літа я вивчила напам’ять усю згадану в романі бодай словом морську термінологію, потайки вчилася в’язати з мотузки для прання морські вузли, випросила величезну географічну картку півкуль, щоб прокладати на ній маршрути, і чи єдиний раз в житті пожалкувала, що я – не хлопчик. Лише тому, що дівчат не беруть у капітани.
Жоден інший роман Жуля Верна враження на мене не справив.
7. Джеймс Крюс. Тім Талер або проданий сміх.
Мені подобалося в цій книжці все, окрім одного: я ніяк не могла зрозуміти, чим такий поганий маргарин, що продавати його замість масла – шахрайство?
Якраз тоді була епоха розквіту маргарину “Рама” (якщо такий пригадуєте), і з ним все було ок. Особливо, якщо його трохи присолити. Тож ідея купувати сміх, щоб продавати маргарин, м’яко кажучи, видавалася надуманою. Але книжку я любила.
8. Всеволод Нестайко. Пригоди в лісовій школі.
Не лише вивчила текст напам’ять, але й написала продовження. На жаль, воно втрачене для нащадків: у пориві натхнення я вислала рукопис у жовтому зошиті у лінійку у журнал “Барвінок”. Щоб потім пів літа й усю осінь з острахом розгортати кожне число – а може, тут його надрукували?
Ох, бідні мої батьки: вони не мали іншого вибору, як перестати передплачувати журнал. Щоб щомісяця не травмувати дитячу психіку.
“Пригоди в лісовій школі” й досі перечитую з тихою тугою.
9. Рувим Фраєрман. Дикая собака Динго или Повесть о первой любви.
Насправді я практично нічого не зрозуміла. Ні про Далекий Схід, ні про те, чому русская дівчина Таня не рівня нанайському хлопчику. І що таке буран, теж не знала. Але це була така зворушлива й красива історія, що сиділа на сходах ганку читала і плакала, плакала й читала.
Думаю, це була книжка, яка з першого разу влучила мені в самісіньке серце. Пізніше я жодного разу до неї не поверталася, щоб не розвіяти її чарівний печальний флер.
9. Даніель Дефо. Пригоди Робінзона Крузо.
Роман був товстелезний, а я читала й думала, що хоч би він не закінчувався ніколи. Мені до мурашок подобалися деталізовані описи, як Крузо з нуля розбудовував своє нехитре господарство. Особливо, як сушив виноград на родзинки.
А ще – все скінчилося добре. Принаймні, мені в дитинстві здавалося, що повернення з безлюдного острова на материк – це хеппі енд.
Міжнародний день дитячої книги сьогодні.
Не всі з прочитаних у дитинстві книжок – дитячі. Але все, прочитане у дитинстві, лишається з нами на все життя.

Image by StockSnap from Pixabay