Мої думки під час читання коливалися між «ого, нічого собі поворот» до «та що ж ти твориш».
Отож, щодо емоцій, то тут і здивування, і нерозуміння, і часткове захоплення, і закочування очей, і час від часу усмішка
Не зовсім типова книжка, в якій важко схвалити, або ж стовідсотково підтримати вчинки персонажів, і тим самим ці відчуття, з якими борешся під час читання, насправді безцінні, адже подача неоднозначна і від того коктейль з обурення і здивування стає міцним)
Ми тут бачимо розумну і рішучу жінку, яка карає поганих чоловіків, бо в дитинстві пережила травму. Це її рішення, її вибір, суть її життя – бути серійною вбивцею, яка приводить в дію вирок насильникам, ґвалтівникам…
І бачимо подкастера, який висвітлює злочини, хоча мені він видався не дуже приємним персонажем. Можливо через власну сліпоту й нездатність розгледіти те, що під носом, а може через надмірну самовпевненість.
Втім, вони двоє дуже самовпевнені, подекуди упереджені.
І от життя цих двох людей переплітаються в доволі незвичний спосіб, адже тут замішані трупи, чиїсь кінцівки і багато дивних речей.
Розвиток подій місцями був передбачуваним, але переважно викликав подив. Фінал, як на мене, трішки солодкий, але хай вже буде)
Зрозуміти персонажів я не намагалася і від цього факту читання мені принесло задоволення. Однак, мушу сказати, що місцями спостерігала з захопленням, коли кривдники були покарані. Але тут вже кожен має вирішувати, чи підтримувати, чи засуджувати.
Написано легко, динамічні повороти підганяли в читанні. Авторка наче й робить акцент, наче б підкреслює його суть, але дуже обережно.
Це не та історія, в якій персонажі ідеальні, швидше навпаки – чорним по білому виділено їхню справжність, темні сторони і корисливі помисли. І прописано це вправно.
Якщо любите подібні історії, беріть на замітку.
«Поганці» Джулі Мей Коен