Категорії Слова

Як зроблена «Клавка»

Моїми улюбленими книжками дитинства були Віктор Шкловський “Як зроблений Дон Кіхот” і Майк Йогансен “Як зроблене оповідання”, хай навіть я читав їх з різницею в двадцять років. Цю книжку Марини Гримич хочеться розбирати за таким же принципом – “Як зроблена Клавка”.

Навіщо авторка бере такого “допоміжного” персонажа, як секретар-машиністка? Я недарма вже згадував Фігаро, бо це він був таким допоміжним персонажем в “Севільському цирюльнику”, розрулював усі трабли графа Альмавіви, а вже у “Весіллі Фігаро” збунтувався і став персонажем головним.

Навіщо вона притримується порад класицизму про єдність місця дії, і все в неї відбувається, власне в трьох-чотирьох локаціях – Спілка письменників, ЦК партії, письменницький будинок РОЛІТ (навіть ще менше, кімната дитячої поетеси з журналу “Барвінок”, в якій всі випивають і пліткують) – зате Клавка з червоною папочкою стенограм ганяє між цими локаціями, як спринтер.

Час дії, власне, теж класицистичний. Усі злети й падіння, – підступи, інтриги, кохання, муки вибору, втрата репутацій молодими залицяльникам, їх несподіване відновлення, змагання з залицяльниками старими й самовпевненими, як той бик, який спускається в долину повільно і бере все стадо, – відбувається протягом трьох днів пленуму Спілки письменників УРСР, який скликається після розгрому Ждановим ленінградського журналу “Звізда”, і тепер українські письменники мають вирішити, хто з них місцевий Зощенко, а хто Ахматова і всі гуртом навалитися на них з “товариською” критикою, забуцати ногами на смерть. У випадку Юрія Яновського це, на жаль, виявилася навіть не метафора. А Клавка ще встигає все це друкувати, організовувати роботу стенографісток, переживати за Рильського, пліткувати з подругами і вирішувати свої матримоніальні питання.

Як можна зробити центральним текстом усього цього трилера оту справжню стенограму пленуму соцреалістів, над якою Кафка плакав би горючими сльозами від заздрощів, який там процес?

Як через побутові дрібнички і лайфгаки повоєнних модниць передати розпач голоду й холоду в розбомбленому й підірваному нквдистами при відступі Києві, де замість Хрещатика ще – груди руїн, спасибі товаришу Кудрі.

Що символізує Євбаз? Чому старі кияни ще досі його згадують? Чому саме барахолка завоювала таку всенародну любов?

І як непомітно, відволікаючи увагу читача на всю цю мишину возню письменників, авторка підводить до страшного катарсичного фіналу.

Біжу брати для вас автографи в Марини між її двома літаками, а ви не втрачайте часу – замовляйте на сайті “Фіоль” >>>
http://fiol.pub/books/541

Першоджерело...

#Клавка #МаринаГримич

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *