Категорії СлайдерЩоденник

Про моє місто

Щоб зрізати шлях, біжу навпростець майже нічним напівпорожнім глухим базарчиком, аж чую в спину:
– Йди-но сюди…
Вклякаю.
– Доню, йди-но сюди. Візьми в мене кукурузу.
На газетці туляться чотири качанчики, пучечки якогось зілля, потягана життям картата сумка.
– Візьми, доню. Щоб я вже додому поїхала.
– Скільки? – питаю обережно. Бо в мене з собою з грошей – гугл-пей в телефоні і дві купюри по десять у внутрішній кишені крихітної сумочки.
– Просто так візьми, доню. Щоб баба ото його назад не везла. Бери, бери!
Вона простягає мені всі свої качани, а я їй у відповідь – усі свої гроші.
– Ой, доню, то багато…
Я беру ноги в руки.
– Стій, стій, на ось, візьми. Це базилік. Такий пахучий. Я його дуже жалую. Він у мене всюди росте. Візьми, доню, візьми.

Я йду нічним містом з оберемком кукурудзи. І як же безумно пахнуть небо, липень і базилік.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *