Як людина, яка трохи знається на специфіці алкогольних напоїв, хотів би прояснити трохи заплутане для мешканця України питання розрізнення та ідентифікації деяких напоїв країн Середземномор’я. Потреба у цьому (розрізненні а не прийнятті) виникла під час читання чудової книжки канадійця Стівена Гайтона “Соловей не дасть тобі заснути”, виданої нашими друзями – видавництвом “Нора-друк”. Про книжку – окрема розмова, і повірте, вона того варта. Треба сказати лише, що події розгортаються в межах “Зеленої лінії”, Кіпру, мертвого (хоча, як виявилося, не такого вже й мертвого) й покинутого міста Фамагуста, болючого місця взаємопроникнення, співіснування, але не змішування двох давніх культур, способів мислення і самого трибу життя.

Щож до напоїв. Сторінками книжки час від часу лине аромат напою, який вживають персонажі обох культур. У тексті він названий “ракією”. Проте я впевнений, і маю до того певні підтвердження словами автора, що це різні напої, незважаючи на те, що написання латиницею у них обох має бути однаковим. Річ у тім, що назва “ракія” є типово болгарською, а також сербською і хорватською. Позначає вона фруктову горілку (зазвичай самогонку), міцністю від 40 й до 70 градусів. Розрізняють їх за походженням: наприклад “гроздова” (виноградна), кайсієва (абрикосова) й багато інших. Проте у решті країн регіону, в тому числі там, де розгортається сюжет, є відмінності, не тільки технологічні, а й суто мовні. Турецькою мовою “Raki” аж ніяк не означає “ракію”, досить рафінований продукт. Так, першоджерелом і сировиною найчастіше слугує той-таки виноград, проте і смк, і технологія інші. Це анісова горілка, яка стає молочно-білою і каламутною при додаванні води, з дуже характерним різким запахом і смаком. Читається це слово як “раки” з наголосом на останньому складі. Так, сибарит і життелюб, полковник турецької армії з роману за жодних обставин не вживав би ракії, натомість чарочку раки міг собі дозволити, оскільки з часів Танзимату (впорядкування і “осучаснення” жорстких релігійних принципів у Туреччині) такий акт виглядає дозволеним.

Що ж до греків, то вони на сторінках роману теж дозволяють собі вихилити келишок-другий того, що названо “ракією”. Проте грецьке слово “Raki” означає зовсім не анісову горілку, а усе ж запашну виноградну самогонку, і читається “ракі”, теж з наголосом на останньому складі.

Я не бачив оригіналу, проте впевнений, що і той, і той напій англійською написано однаково. Але ж, як часто буває в житті, писане слово одне, а сенси різні. От такий нюанс.

*
Image for background by Soner Köse from Pixabay