Ця книжка схожа на подорож неймовірно гарним місцем. Так, подорож непросту, напружену, зі злочинами і розслідуванням, але саме та атмосфера, коли наче опиняєшся на території невеликої острівної держави, бачиш устрій того життя, звички і традиції, проймаєшся і зрештою не можеш відірватися – зробили цю книжку просто неймовірно насиченою не лише на події, а й на емоції, які вона викликала

Друге, це персонажі – з характерами, з власними больовими точками, які хочуть приховати від світу, але ті спомини рвуться на поверхню. Персонажі, які з перших сторінок здатні робити необдумані вчинки, про які згодом пошкодують, але вміють швидко зібрати себе до купи і взятися до справ.

Ми бачимо злочин, розслідування й занурення в минуле, якому авторка присвятила не багато сторінок, однак воно пролило світло на ряд прихованих фактів.

Написано в спокійній манері, повільно і динаміка як така відсутня. Спочатку це гальмувало процес читання, коли довгі відступи тягнулися, а мені хотілося розвитку подій. Однак ближче до половини я повністю занурилася в текст – в оті внутрішні гойдалки, в деталі, які передавали широкий спектр емоцій, в просування по розслідуванню, яке ставало все більше заплутаним. І зрештою саме ця неспішність мені дуже сподобалась.

Фінал не те щоб здивував, хоча були направду класні повороти, швидше він підвів логічну лінію і в кінці, коли я перегорнула останні сторінки, подумала, що історія круто продумана до дрібниць.

Про сюжет писати не буду, бо якщо зупинитися на самому сюжеті, то доведеться переказувати зміст.

Якщо ви любите повільні, але напружені, атмосферні, продумані історії, то однозначно беріть на замітку.

Читаючи, я ловила себе на думці, що мені не хотілося, аби ця книжка закінчувалася.

Але є гарна новина – це перша книжка з циклу, тому я з нетерпінням чекаю на наступні.

«Омана» Марія Адольфсон