Це фото «останнього пушкіна України» я зробив за день до того, як в інтернеті побачив «пушкіна в ящику» у Соломії Бобровської та «пушкіна в малевичі» від ШІ.
Одеса важко перемелює в собі російське і радянське минуле. Вона, безумовно, остаточно і без варіантнів стане нормальним українським містом зі своєю специфікою, і не завжди держава в особі ІНП буде «радити» щось щодо топоніміки та памʼятників.
У будь-якому випадку кожне рішення викличе непорозуміння.
У будь-якому випадку гаряча фаза війни – достатньо серйозний аргумент, щоб країна не погоджувалася на створення анклаву для «пушкіних та воронцових».
Під цей пост прийдуть ті, хто не бачить різниці між катом Кавказу Воронцовим та французом на російській військовій та цивільній службі Де Рібасом, ті, хто не памʼятають, що після Пушкіна часів «все Европой дышит» був і Пушкін часів «Клеветникам России». Саме цей Пушкін в очах українців підвів риску під своєю творчістю. А далі став посмертною маріонеткою радянсько-російських культурних колонізаторів Європи та іншого світу.
Але.
Але починати потрібно з того багнета посередині парку Шевченка (Шевченка!!!), біля якого поховані тіла НКВС-ників.
Саме це все потрібно терміново прибрати, це тягне сюди магнітом російські військові корита, та українських сепарів що гуртуються біля цього мангала.
Вже давно памʼять про Другу Світову не потребує радянських монументів.
Потрібно нарешті прибрати Маліновського.
А питання Воронцова та Пушкіна, впевнений, вирішить Сергій Лисак дуже скоро.
Тому хочу наголосити:
місце Катерини потребує заміни її Де Рібасом, Воронцова має замінити безумовний авторитет (Сковорода?), іменем якого можна назвати парку. В парку Шевченка вже зʼявився стихійний меморіал українських героїв, він потребує розвитку.
І про місце, де зараз Пушкін.
Коли ми, нарешті, зрозуміємо, скільки років Одесі і хто її засновники? Вони і мають стояти напроти мерії. А поки – місце зачекає.
І так, у мене одеські корені.