«Життя після Кафки» ‒ це книжка не про письменника в академічному сенсі й не про чергове тлумачення його текстів. Це радше спроба прожити Кафку наново, може як внутрішній досвід, як стан свідомості, який не зникає разом із прочитаною останньою сторінкою. Магдалена Плацова пише про Кафку так, ніби він не належить літературній історії, а є постійним співрозмовником сучасної людини ‒ тривожним, іронічним, інколи нестерпно точним.

Текст складається з есеїв, листів, фрагментів роздумів, інтелектуальних «прогулянок» довкола постаті Кафки, але водночас ‒ довкола нас самих. Авторка не пояснює Кафку, не спрощує його і не прагне «розшифрувати». Навпаки ‒ вона приймає його як факт: як спосіб бачення світу, де провина часто безіменна, правила не пояснюють, а страх є частиною повсякдення. У цьому сенсі книжка звучить дуже сучасно і навіть болісно впізнавано.

Особливо цінним є те, що Плацова не відділяє Кафку від життя ‒ ані його власного, ані нашого. Вона показує, як кафкіанські мотиви проявляються у щоденних ситуаціях, у соціальних механізмах, у відчутті безсилля перед системами, які ми не обирали, але в яких змушені жити. Це читання вимагає зосередженості, але натомість дає відчуття чесної інтелектуальної розмови без зверхності й моралізаторства.

«Життя після Кафки» ‒ книжка не для швидкого читання і не для всіх. Вона радше для тих, хто вже колись зустрівся з Кафкою і відчув, що ця зустріч не була випадковою. Після неї не стає легше, але стає зрозуміліше, чому багато наших страхів і сумнівів мають літературне ім’я, і чому життя після Кафки насправді неможливе.