Як би мені хотілося, щоб таких книжок було більше. Таких неоднозначних, глибоких, з сильним підтекстом до сильної історії, таких легких в читанні й важких у сприйнятті… таких, які лишають слід в серці і коли відкладаєш книжку, знаєш, так, наперед знаєш, що ще до неї повернешся

Історія тримала, ранила й зачіпала кожен нерв.
Історія Ґретель, сестри Бруно (Роман «Хлопчик у смугастій піжамі»), доньки начальника концтабору, юної дівчинки, яка росла в сім’ї, що просякла нацистською ідеологію.
Історія дорослої Ґретель, жінки в літах, яка втекла разом з матір’ю після увʼязнення батька, змінила прізвище, жінки, яка втікала – завжди і постійно – від свого минулого, від натяків на її коріння, від відповідальності, але жила з тим тягарем, бо є речі, від яких неможливо втекти.

Історія про зачерствіння заради себе і свого спокою.
Історія про материнство, яке у фіналі книжки бачиш під іншими фарбами.
Історія про сумління, вину чи її відсутність, про дитинство, дорослішання і зрілість, коли темні плями минулого виступали навіть тоді, коли ніщо не віщувало, що вони зʼявляться, але… але ж памʼять усе береже, навіть те, що волів би забути.
Історія про спокуту, про прийняття і страх.

Книжка поділена на розділи, які чергуються – минуле і сьогодення. І це дало змогу прожити життя Ґретель сповна.

Автор не робив чітких акцентів, не засуджував, навпаки – він розповів історію, лишивши читачеві право чи зрозуміти, чи засудити.

Багатошарова розповідь, яка легко написана. Розповідь, читаючи яку ловиш себе на різних думках, губишся в тих роздумах, проживаєш і не хочеш, аби книжка закінчилась.

Ця книжка увійшла в ТОП книжок, які я будь-коли читала. Її неможливо забути.

Однозначно раджу.