Автор: Ларс Нурéн [Lars Norèn]
Мова оригіналу: шведська
Перекладач: Наталя ІВАНИЧУК
Обкладинка: тверда
Кількість сторінок:228
Формат: 84х108/32
Жанр: П’єси
Серія: Колекція #Особливі прикмети (II): Театр без кордонів
Рік видання:2024
ISBN: 9786175530535

Ларс Нуре́н (1944–2021) — шведський поет, драматург, сценарист, театральний режисер; один із найвідоміших сучасних шведських драматургів, автор понад 60 п’єс.

Вибір тем і сміливе поводження зі шведською традицією психологічного реалізму зробили його одним із найуспішніших режисерів Західної Європи.

Його п’єси доволі реалістичні й часто обертаються навколо сімейних та особистих стосунків між людьми, бідними і вкоріненими на дні суспільства, або людьми емоційно незахищеними, попри те, що живуть вони у матеріальному комфорті. Він досліджує найсокровенніші аспекти життя людини, причому часто робить це з абсурдистським гумором.

Замовити книжку https://anetta-publishers.com/books/236

ЕЛІН: Я хочу з тобою поговорити. Посидь трохи зі мною.
ДАВИД: І про що? (Підходить ближче. Зриває капсулу з пляшки.) Не збиратиму більше кришечок. Навіщо вони мені здалися? Що ти від мене хотіла? Спершу він збирався зі мною розмовляти, тепер — ти. Я часу не маю. Кажи вже
швидше! (Стоїть спиною до стіни, розбігається і видряпується ногами по стіні, спираючись руками на протилежну
стіну; тіло висить між стінами.) Дивися, мамо! Поглянь! Оце так! Неймовірно!
ЕЛІН: Обережно, не гримнися додолу.
ДАВИД: Хіба не бачиш? (Відпиває з пляшки.) Просто глянь! Я можу перевернутися і стати на руки! Ти знала, що я був найпрудкішим у школі, пробігав стометрівку за 10,9?
ЕЛІН: Це ж скільки?
ДАВИД (зістрибує): Досить швидко, мамо. (Стрибає у її бік, молотить кулаками в повітрі.)
Елін несподівано гладить його по голові, мов прочісує пальцями волосся.
ДАВИД: Ой! Боляче!
ЕЛІН: Боляче? Та ну!
ДАВИД: Кажу ж, болить! Ти ж знаєш, що в мене шкіра дуже ніжна. Ти ж пам’ятаєш, коли я змінив зачіску, то не знав, куди подітися… Куди йти… Та, звичайно, не пам’ятаєш. Ви не розлучитеся? Правда? Кажи, я мушу знати.
ЕЛІН: Не знаю. (Пауза.) Не переймайся всім нараз.
ДАВИД: А я переймаюся. (Пауза.) Бо це жорстоко. Якщо ти не знаєш, то хто знає? Він був таким самим до мого
народження?
ЕЛІН: Менше пив.
ДАВИД: Мені не подобається, коли відривають крильця в метелика. Але й метеликом, у якого обривають крильця, теж бути не хочу. Суб’єкт у цьому реченні не присутній.
ЕЛІН: Про що це ти?
ДАВИД: Еге ж, про що це я?
ЕЛІН: Ти такий дивний сьогодні.
ДАВИД: Нітрохи не дивний. Мене тут немає. І ніколи не було. Не хочу бути схожим на нього.
ЕЛІН: Однак стаєш схожим на свого тата.
ДАВИД: Це правда. Ти ж туди хотіла мене послати.  З таким самим успіхом я міг би бути Керилом Чессманом.
Міг би так само сидіти в камері смертників 2455, чекати, коли за мною прийдуть, заберуть у газову камеру й прив’яжуть…тоді ти стояла б за дверима, дивилась у вічко, як у миску скочуються кульки, розбиваються, а я сидів би, хапаючи ротом повітря, доки в тих чотирьох стінах не залишиться кисню, лише хлор, який проникне в мої легені.
Мене нудитиме, я обм’якну на стільці. Газ вивітрився, тепер ти можеш увійти й розстебнути шкіряні ремені. Напевно, ти дурна.
ЕЛІН: Напевно, бо щоразу вірила його обіцянкам кинути пити.
ДАВИД: Я такий самий. Що може змусити вас розлучитися?
ЕЛІН: Справді хочеш знати?
ДАВИД: Та ні, навіщо мені знати. Ніколи не знаєш, чого сподіватися від вчинків.
ЕЛІН: Він пропаде.
ДАВИД: А ти?
ЕЛІН: Він же твій батько.
ДАВИД: Я ж так і кажу. Його пияцтво вплине на наш готельний бізнес?
ЕЛІН: Він про щось таке говорив?
ДАВИД: Ні, він нічого не говорив. Лише каже, що кинув пити.
ЕЛІН: Ти ж знаєш, який він милий… він дивовижний, коли не пиячить.
ДАВИД: Дивовижний?
ЕЛІН: Зовсім інший. Не віриться, що це та сама людина.
ДАВИД: Отже, тому ви не розлучаєтеся?
ЕЛІН: Тому я ніколи не могла його кинути. Інакше вже давно пішла б від нього… Ми берегли шлюб заради вас, заради тебе й Ґеорґа.
ДАВИД (після довгої паузи): Дуже тобі вдячний, мамо. Нудно нам не було! Або він напивався до чортиків і намагався стрибнути з даху, або ми, повернувшись зі школи, знаходили тебе у великому передпокої з перерізаними венами…
ЕЛІН: Я хотіла його налякати. Хотіла, щоб він відчув, як мені важко.
ДАВИД: Гроза вже вщухла, поїду покататися.
ЕЛІН: Тому ліпше тобі триматися далі від своїх дружків.
ДАВИД: Тобто? Що ти надумала? Що?
ЕЛІН: Ти ж сам казав, що не…
ДАВИД: Та байдуже, що казав я. Що ти верзеш!
ЕЛІН Не думаю, що тобі варто тут залишатися.
ДАВИД: То он воно що! Тобто шістнадцять років усе було нормально, а тепер раптом не варто… Я не вірю тобі, навіть не пробуй… тут щось інше. Це все ота стрижена свиня намовляє позбутися мене. Він тут верховодить! Ти його боїшся!
ЕЛІН: Та не хочу я тебе позбуватися.
ДАВИД: О, ні, ти про це думаєш. Бачу по тобі!
ЕЛІН: Ні! Завтра поїдемо вдвох до міста, у школу моряків.
ДАВИД: Що? Куди, ти сказала?
ЕЛІН: Запишемо тебе в школу моряків. Я поїду з тобою.
ДАВИД: Що ти кажеш? Куди мене відвезеш?
ЕЛІН: Запишемо тебе, отримаєш паспорт моряка, тебе обстежать.
ДАВИД: Хто мене обстежить?
ЕЛІН: Бортовий лікар. Це не страшно.
ДАВИД: Ні! Забирайся до дідька! Не хочу! Сама йди в моряки! Чула, що я сказав?
ЕЛІН: Не кричи!
ДАВИД: Чому це?
ЕЛІН: Тата розбудиш.
ДАВИД: Це неможливо.
ЕЛІН: Це лише для того, щоб ти не спілкувався з ними… не знаю, як тобі пояснити. Вернер і його друзі погано на
тебе впливають.
ДАВИД: Отже, ти хочеш вислати мене в море, на кораблі з купою всіляких мужланів? Це маячня якась! Ти розумієш,
що кажеш?
ЕЛІН: Задля твоєї користі… Так буде ліпше для тебе…
ДАВИД: І ти в це віриш?
ЕЛІН: Так.
ДАВИД: Добре, що віриш, бо було б просто жахливо…
ЕЛІН: Навчишся дорослішати… Спілкуватимешся з дорослими й навчишся чогось корисного.
ДАВИД: Ні.
ЕЛІН: Згодом зможеш поміняти професію, якщо тобі там не сподобається… Та, гадаю, рік у морі піде тобі на користь. Замість того, щоб вештатися тут без діла й терпіти глузи… Тобі ж нічого не цікаво! Не хочеш вчитися, не хочеш допомагати вдома. Тобі бракує міцного стрижня!
ДАВИД: Зате тобі не бракує. Я весь вечір мию посуд, коли в нас гості. Хіба я не допомагаю? Просто не хочу нічого робити, коли мною намагається командувати Ґеорґ. Ти більше піклуєшся про кельнерок, ніж про мене… Ледь зі шкури не пнешся, тільки б ніхто не звільнився…
ЕЛІН: Не твоя провина, що ти такий…
ДАВИД: Як тато, маєш на увазі? Хочеш мене спекатись, але нічого не вийде. Навіть в автобус мене не запхаєш, доведеться поліцію викликати! Я нікуди не поїду! Нікуди!
ЕЛІН: Чого ти від мене хочеш? Я боюся за тебе, боюся, куди тебе занесе. Тому рано підеш у ліжко й спробуєш
заснути, бо нам треба встигнути на автобус о сьомій ранку.
ДАВИД: Ні, так не буде. Я дивитимусь велогонку по телевізору… Лягати спати навіть не збираюся. Тато мені
дозволив. Я його питав.
ЕЛІН: Ми повинні там бути до відкриття, о восьмій. Одягнеш чисту сорочку.
ДАВИД: Ненавиджу тебе. (Мовчання.) Ненавиджу тебе. Господи, як же ненавиджу!
ЕЛІН: Заспокойся.
ДАВИД: Я тебе ненавиджу. Що спокійнішим стаю, то більше ненавиджу.
ЕЛІН: Ясно…
ДАВИД: Чому не відповідаєш?
ЕЛІН: Я і так знаю, що ненавидиш.
ДАВИД: Чому витріщаєшся на мене? Не віриш? Дідько, бачити тебе не можу.
ЕЛІН: Тут я вже нічим не зараджу.
ДАВИД: Саме так… Ти не знаєш, на що я здатний. Знаєш?
ЕЛІН: Ні, а що я повинна знати?
ДАВИД: Замовкни! У тебе нічого не вийде! Не смій до мене торкатися! Я збагнув, як треба вчинити… Ліпше не пхайся, стара курво… Тільки-но торкнешся, я тут усе розтрощу! Це я тобі потрібний, а не ти — мені. Ти мені не потрібна. Не хочу тебе більше й бачити. Мене нудить від тебе, сподіваюся, скоро вмреш, і мені не доведеться більше тебе бачити… Клята сука… У тебе між ногами смердить, як у дохлої свині. (Затуляється руками.) Не бий мене!
ЕЛІН: Та я й не думала тебе бити.
ДАВИД: Лишень спробуй! Ти що, не віриш, що я вдарю у відповідь? Якщо будеш впихати мені чисту сорочку, я тебе вб’ю! Забирайся! Іди й валяйся з тим гнилим поганцем, який є твоїм чоловіком… Забирайся, щоб я тебе не бачив! Мені вже досить! Просто йди… Йди собі… Ти мене більше ніколи не побачиш. Чуєш? Чуєш чи ні?
Іде, прислухається до її кроків. Двері зачиняються. Він кілька разів кидається на стіну, доки не відчуває біль. Рве
на собі футболку, запихає збірку віршів Екельофа у вогонь у плиті, але похоплюється, коли книжка вже наполовину
згоріла. Читає. Підходить до каси в їдальні, бере стосик банкнот і теж кидає у вогонь.
ЗАВІСА