Роман, в якому переплетені реальність і фантазія, який увійшовши до списку «10 найкращих книг року» за версією New York Times. І щодо моїх вражень, то легко читається, але непросто сприймається.

Ми бачимо двох персонажів, як на мене, дивних по своєму. Один з них 15-річний підліток, утік з дому, щоб уникнути пророцтва. Він не зовсім звичний юнак, його помисли не завжди зрозумілі, але місцями сприйняття світу його очима заворожувало. Другий – літній чоловік, який після дитячої травми втратив пам’ять, і про ту травму детально описано, тому не пройнятися було неможливо. Він ще більше незвичний, адже має здатність спілкуватися з котами, що спершу спантеличує, однак згодом відбуваються речі, які сприймаються як належне. Звісно, долі цих двох перетинаються, що занурює нас в світ, де події балансують між вигадкою і дійсністю.

Гарно подано події і атмосферу бібліотеки, в якій опиняється підліток, і я не раз ловила себе на думці, що опинилася поруч з ним і стала свідком багатьох ситуацій. Його думки, мотивація, спроби відчути світ на дотик – живі і справжні.

Ця книжка певною мірою незвична і я не беруся радити її всім, але якщо ви хочете розширити читацький досвід, торкнутися до японської культури і літератури, зануритися в глибоко прописані світи персонажів – однозначно раджу.

Мені сподобалася легкість, яка притаманна творові, сподобалися відчуття, коли я губилася між реальними і фантазійними подіями, сподобався повільний ритм розповіді, який схожий на тиху музику.

Вона трохи дивна, але унікальна. Цікава і незвична. Проста, але дуже глибока.

Отож, якщо любите подібні твори, беріть на замітку.

«Кафка на пляжі» Харукі Муракамі