Автор: Крістіна Де СТЕФАНО [Cristina De Stefano]
Мова оригіналу: італійська
Перекладач: Любов КОТЛЯР
Обкладинка: тверда
Кількість сторінок:320
Формат: 84х108/32
Жанр: Роман
Рік видання:2025
ISBN: 9786175531044

Крістіна Де Стефано майстерно відтворює життя легендарної італійської журналістки Оріани Фаллачі — жінки, яка змінила уявлення про роль репортера в політиці й суспільстві. Її інтерв’ю стали подіями світового масштабу: вона сміливо ставила гострі запитання найвпливовішим людям епохи — Генрі Кіссінджеру, Ясиру Арафату, Айятолі Хомейні, Голді Меїр, Індирі Ганді, Віллі Брандту та Муаммару Каддафі.

Де Стефано показує не лише професійну кар’єру Фаллачі, а й її суперечливий, сильний і глибоко емоційний характер.

Книжка відкриває нові грані жінки, яка говорила правду там, де інші мовчали, і назавжди залишила слід у світовій журналістиці.

2. Дівчинка, призвичаєна до холоду й страху

День 10 червня 1940 року глибоко врізався у її пам’ять назавжди. Оріана бавиться із сестрами на терасі, коли їхній батько повертається додому раніше звичайного. Вигляд у Едоардо стривожений. Він кидає піджак на землю і безвольно опускається на стілець із вигуком: «Той божевільний оголосив війну!» Тоска тим часом у кухні готує вечерю. Не відповідає, хіба що ще гучніше гримає каструлями, приказуючи хрипким від люті голосом: «Гади, виродки, вбивці!»

Війна мала дуже великий вплив на життя Оріани. «Я виросла під час війни. Ще маленькою дівчинкою я тільки війну й бачила, тільки й чула розмов, що про війну». У її споминах найдраматичнішими є згадки про масові бомбардування, які у Флоренції були особливо жорстокими. Гудіння літаків, яке наповнює собою весь простір довкола, наче ревище якоїсь жахливої звірюки, сліди світлових сигнальних ракет у нічному небі, бомбосховище, набите людьми, які плачуть і моляться, а мати тим часом приказує їй, що не треба боятися. «Я не пропустила жодного бомбардування; жорстока іронія долі змушувала мене щоразу опинятись якраз у тому місці, де падали бомби. І зі мною ні разу нічого не сталося. У будь-якій небезпечній ситуації я завжди мала химерний, навіть неймовірний фарт». Оріана згадувала одного свого старого сусіда, який упав посеред вулиці, коли всі бігли до сховища, і ніхто не спинився, щоб йому допомогти. Згадувала священника, розстріляного фашистами. Згадувала місяці, коли, залишившись без даху над головою, мусила мешкати в діда з бабою, у селі Меркатале-Валь-ді-Пеза. «Я була дівчинкою, призвичаєною до холоду й страху», — скаже вона одного разу про той період у своїй промові під час виступу в Німеччині.

І особливо один рік — починаючи з вересня 1943-го, після падіння режиму Муссоліні , до серпня 1944-го, коли Флоренцію звільнили війська союзників, — назавжди наклав відбиток на її життя внаслідок спілкування з партизанами. «Все те, чим я є, все те, що я зрозуміла про політику, я засвоїла у роки антифашистського руху Опору. Його ідеали зійшли на мене, як зійшов Святий Дух на апостолів». Її батько очолює антифашистське повстання на підприємстві «Оффічине Ґалілео», де він раніше знайшов собі роботу. Затим іде в підпілля, щоб боротися у міських загонах Опору. Як завжди, всюди бере Оріану з собою, попри протести Тоск и. «Навіть її ненависть до фашизму була не в змозі побороти її страх, що-зі-мною-може-щось-статися. “Навіть дитину використовує!” — дорікала вона йому». Щоб не тривожити дружину, Едоардо навіть не повідомляє їй, коли відправляє доньку на завдання. На той час обоє уже долучилися до міської ланки «Справедливості і Свободи», тісно пов’язаної з Партією Дії.

Військове прізвисько Оріани в Опорі — Емілія; його обрала для неї Марґеріта Фазоло , яка раніше була її вчителькою філософії в школі, а тепер воює в лавах партизанів. Дівчинка дуже кмітлива, спритна, її зазвичай використовують як зв’язкову-посильну, щоб передавати листівки, газети, повідомлення, інколи навіть зброю. Якщо їй доводиться переносити гранату, вона ховає її в голівці салату, попередньо вирізавши серцевину і поклавши до кошика, прилаштованого на кермі велосипеда. Якщо треба передати записки, ретельно складає аркуш у малесенький клаптик і ховає у заплетені коси. Одного разу, перевозячи пачку заборонених газет, падає з велосипеда й розсипає безцінний вантаж по землі. Швидко збирає його, насторожено роззираючись довкола, але, схоже, нікому немає до неї ніякого діла. Зі своїм маленьким зростом вона видається ще молодшою за свої чотирнадцять років, а тому на неї не звертають уваги.

Серед тих учасників руху Опору, що борються пліч-о-пліч із батьком, є відомі особи, що увійдуть в історію Італії: Енцо Енрікес Аньолетті , Трістано Кодіньола, Карло Фурно , Марія Луїджа Ґвайта, Нелло Тракванді , Паоло Баріле, Лео
Вальяні, Уґо Ла Мальфа , Еміліо Лассу . Оріана зустрічається з ними, уважно спостерігає за всіма, часто — за доволі напружених обставин. Згадує, наприклад, Карло Леві, який переховувався у квартирі будинку навпроти Палаццо Пітті. Одного дня батько посилає Оріану віднести Леві пістолет і харчі. Карло Леві насторожено відчиняє їй двері, попередньо прикривши вхід до заповненої книжками кімнати, і навіть не запрошує пройти всередину. Розкриває згорток, який вона простягає йому з порога, і кривить носом. «Якийсь дамський пістолет, — каже їй. — І оте, що ти принесла мені поїсти… іншого не було?» Однак Оріана не дає себе налякати. Дивиться на нього з викликом і відповідає, що в домівках усі недоїдають, щоб прогодувати таких, як він, — тих, що живуть у підпіллі.