Я не можу не всміхатися, адже між автором і читачем немає кордонів. Сьогодні Інсбрук, Австрія. Місто в Альпах. Зустріч з читачами, яка відбулася після довгої дороги потягом з Берліна. Якщо коротко, то змучена, але щаслива.
Читання відбулося в аудиторії Департаменту соціальних та економічних наук Університету Інсбруку. Щиро вдячна Олександрі Тереньєвій, яка модерувала і перекладала зустріч. Дуже приємно було чути українську мову за стільки кілометрів від України, бачити українців і австрійців у вишиванках.
Говорили про насильство в сім’ї і насильство в Україні, яке чинить росія. Дискутували про сильних жінок і те, що тема домашнього насильства немає кордонів, адже книжка відгукується багатьом німецькомовним читачам. Про те, що зло є злом і пояснення чи виправдання тут недоречні.
Українською літературою цікавляться. Нас чують. І для мене велика честь розповідати про наші видавництва й авторів.
Опісля відбулося інтерв’ю для місцевого радіо, під час якого журналістка мене запила про свободу і її значення для нас.
«Це велика стіна на кордоні з росією, це можливість вільно думати, говорити і жити. Це знищення імперських амбіцій росіі і воля, яка нам так важко дається. Це як політ пташки, коли можна вільно розправити крила і летіти», відповіла я.
Далі буде. Ще попереду багато цікавих заходів, на яких буду розповідати не лише про «Порцелянову ляльку» (переклад німецькою звучить «Усі жінки, які це пережили»), а й про кожного з нас.