Коли деякий час тому я запускала одну рекламну кампанію, мені щиро порадили:
– Вы же прекрасно пишете по-русски! Запускайтесь с русскими текстами. Так быстрее поднимитесь в поисковиках.
Так, я чудово пишу російською. І в курсі, що всі усе в Україні запитують у Гугла російською. Він справді так видає більше варіантів пошуку.
Утім, є маленька проблема: я живу в Україні.
Точніше, це – велика проблема. Я живу в Україні, яка вже майже три десятиліття незалежна, але і досі рекламісти й маркетологи кажуть: російською – прибутковіше. А гроші, як відомо, не пахнуть. Хоча мені просто цікаво: поляки теж гуглять російською? А чехи зі словаками? Про французів і німців – мовчу, бо вони точно – лише російською.
Нація починається з мови. Це не предмет суперечок, а констатація факту.
А мова – починається з людини. Не народу загалом, а кожної конкретної людини, яка обирає, якою мовою їй думати. Передовсім – думати, а вже далі – писати, читати, розвивати бренд.
І в мене запитання: хто ці всі люди, які масово пропонують навчити мене “писать продаваемые тексты, издавать успешные книги, создавать и развивать стильные бренды”. У хіпстерських шапочках, зі стильними борідками, продуманим пірсингом й твердим переконанням, що вони знають “ответы на все интересующие вас вопросы”.
Вони точно не помилилися країною?
Вони справді вірять, що можна бути успішними чужою мовою в чужій країні?
Можливо, так і є.
Але існує одне “але”: чужа мова – навіть і гарно вивчена – все одно лишається чужою мовою.
З усіма наслідками, що звідти випливають.
Бо, може, гроші і не пахнуть. Але платити – таки доводиться.
І зрада завжди обходиться втридорога..