До війни я жила звичайним життям: зранку до ночі працювала.
У цьому не було нічого особливого: усі ми працювали, усі ми втомлювалися.
Але навіть у найнапруженіші дні я щовечора спокійно лягла спати.
Щоб на ранок з новими силами йти робити цей світ трошки кращим.
Мої довоєнні дні багатьом здалися б одноманітними.
Без щоденних виходів з зони комфорту.
Без захмарних амбіцій.
Я тихо жила тим, що робила.
Безмежно любила спокій навкруги.
І мир у собі.
Тепер же щоразу, коли сирена тривоги розтинає простір і повітря важко гукхає, я нагадую собі,
що кожен день наближає нас до перемоги.
Але навіть після перемоги я не забуду ніколи, що їм заважало жити моє звичайне, тихе життя.