Тих літніх канікул у бабусі нам із двоюрідною сестрою так співалось…
Мене до музичної школи – на підставі “абсолютної відсутності слуху” не взяли.
Сестру ж – на підставі абсолютної відсутності у їхньому селі конкурсу – взяли тільки “на баян”.
Утім, це не заважало нам співати, бо наш пісенний репертуар формувався на основі знайденої на бабусиному горищі потертої книжечки без обкладинки і кількох перших і останніх сторінок.
Книжечка називалася “Українські народні пісні”, і ми виконували їх дружним речитативом за принципом “гарна пісня має звучати голосно”.
У книжці, окрім слів, були і ноти. Але наш спів нот не потребував.
Бо пісні – усі, як одна – були такі душевні-душевні.
“Там у вишневому садку, там соловейко щебетав….” надривно заливалися ми на ганку у садку.
А під “Розпрягайте хлопці коней” йшли гоцки бабусиними клумбами.
Ми співали настільки красиво, що руда собака Жулька час від часу не стримувалася і підвивала нам бек-вокалом.
А півень розгледів у нас конкурентів і намагався переспівати.
Але марно.
Бо ми були голосніші не лише за півня, але за сусідських кіз і гусей також.
Час від часу нас просили не співати, або, принаймні, спробувати співати тихіше.
У нас тихіше не виходило.
Зате після тривалих репетицій вийшло співати у ролях “Ти ж мене підманула”.
А тоді приїхала наша третя двоюрідна сестра. Вона жила у великому місті, навчалася у справжній музичній школі і грала на справжньому фортепіано.
І знала дуже-дуже багато пісень.
Але – зовсім інших.
Гарних дитячих пісень, які дівчатка нашого віку співали у школі звичайній й школі музичній, на святкових ранках і в літніх таборах.
Вона знала пісні із різних дитячих кінофільмів, а також пісні на всі дитячі випадки життя.
Наші мами не просто зраділи, вони попросили її навчити нас співати.
Це видавалося їм єдиним шансом не лише розширити наш репертуар, але і вплинути на стилістику виконання.
Тепер ми співали утрьох.
Нам знадобилося вечорів зо два, щоб наша третя сестра оцінила справжню глибину розпачу соловейка, який щебетав у вишневому садку, та розучила основні “танцювальні рухи” із пісні про хлопців, яким треба розпрягати коней і лягати спочивать.
Щодо “ти ж мене підманула”, то її ми й надалі співали у ролях, просто тепер – по черзі.
Тих літніх канікул наша двоюрідна сестра не просто навчилася співати по-справжньому: голосно й красиво. Вона ще й повезла у своє велике далеке місто новий прекрасний репертуар.
А книжечка та потім загубилася.
То ми вже більше так гарно і не співали ніколи, як того літа…
***
14.05.2018

Image by Carla Bosteder from Pixabay